Question

Вставити щось своє в повісті Іван сила. на пів сторінки ​

Answer 1

Власне закінчення повісті «Неймовірні пригоди Івана Сили – найсильнішої людини світу» О. Гавриша.

Минуло п'ять років. Кожен персонаж знайшов власну стежку в житті. Та куди б не занесла доля наших улюблених героїв, пам'ять про шалені пригоди в цирку завжди манила друзів, за сотні кілометрів об'єднувала їхні серця.

Одного разу вирішив Іван Сила на деякий час полишити свій дім, щоб разом з Мілкою податися до чудової столиці. Навіть не вірилося, що кілька років тому місто здавалося зовсім чужим та вражало величчю споруд. Нарешті потяг спинився на тому ж вокзалі. Сьогодні, як і колись, усі перехожі метушилися, кудись поспішали. Але тепер Іванові це не здалося дивним. Проте його увагу привернула метушня на площі. Річ у тім, що якийсь поліцейський упіймав чергового розбишаку. Він голосно намагався переконати малолітнього хлопчину, що крадіжка – це неприпустимо. Служник порядку продовжував:

- Послухай мене, синку, колись я також вважав, що поцупивши чужу річ можна легко підзаробити. Не чув за своїми ганебними вчинками жодної провини. Поверни власникові кишеньковий годинник. Попроси вибачення і можеш іти своєю дорогою.

Голос, що звучав, здався Іванові дуже знайомим. Ще мить і погляд поліцейського упав на нашого силача. Іван Сила люб’язно усміхнувся. Запала тиша. Помалу люд почав розходитися, а поліцейський обняв силача. Мабуть, ви уже самі здогадалися, що це був Міха Голий.

Почалась довга душевна розмова. Друг розповів, що давно зав'язав з крадіжками. Звільнився з посади охоронця в цирку й став працювати поліцейським. Похвалився, що на новій роботі пристойна платня. У важкий час, коли намагався знайти самого себе, зустрів своє щастя. Незабаром вони одружаться. Здивований Іван намагався щось сказати. Та радісний товариш не замовкав і запросив на весілля.

Іван теж попросив друга після торжества завітати до нього в гості. Тільки тепер, Мілка, котра увесь час не втручалась у розмову, смиренно покивала головою. Поліцейський зауважив, що давно хотів після торжества відвідати дорогого приятеля, тому запропонував Піні, Пандорському, Фандіго й Ренаті приєднатися до подорожі. Іван був у захваті. А Мілка жартома пообіцяла, що приготує багато галушок, які на той час уже навчилась готувати. Усі засміялися і втрьох попрямували столичним парком, геть усіяним пахучим цвітом…

Answer 2

На глибокій відстані від села, де гомоніли людські голоси і ревіли трактори, жив величний ліс. Його дерева здавалися величезними сучасними колонами, які несли на собі незбагненну мудрість століть. Саме тут, серед шуму листя та співу птахів, росла неймовірна сила – сила, яка може перетворити навіть найтемнішу ніч у яскравий день.

І в цьому лісі жив хлопчина на ім'я Іван. Від нього віяло силою, несхожою на звичайну. Він не просто жив у лісі, він відчував його пульсацію в кожній клітинці свого тіла. Коли Іван рушався, навколо нього здавалося, що сама природа слухається його бажань.

Того дня, коли сонце мовчазно піднімалося над обрієм лісу, Іван відчув сильний гомін. Він подивився вгору і побачив, як темні хмари наближаються до його улюбленого дому. Буря наближалася, але Іван не був наляканий. Навпаки, він відчував силу вітру, що віяв йому в обличчя, та вибухи грому, які лунали в його серці.

Іван розпочав спілкуватися з лісом, благаючи його захистити його дім. Його голос злився з шумом вітру та ревом грому, створюючи могутній хор. І відповідь прийшла – ліс взявся захищати Івана та його маленьку хатину.

Хмари темнішали, але ліс виступив на захист. Дерева гойдалися, ніби танцювали під мелодію бурі, і кожен їхній рух був наповнений силою і мудрістю. Ліс обіймав Івана своїми гілками, захищаючи його від дощу та вітру.

Коли буря минула, Іван подякував лісу за його захист. Він відчував, як сила лісу стала його силою, як їхні долоні об'єдналися в єдиний пульс. Тепер він зрозумів, що його власна сила не відокремлена від природи – вони були одним цілим, що жило в кожній рослині, в кожному камені, в кожній хвилі води.

І відтоді Іван не лише жив у лісі – він став його частиною. Його сила зростала щодня, надихаючи інших своєю мудрістю та відданістю природі. І так, Іван став не лише хлопцем, а силою самої природи, яка втілюється в кожному її дзвінці, кожному її подиху, надихаючи світ своєю вічною мудрістю та непохитною силою.