Question

Напишіть твір-розповідь від імені Т.Шевченка "Ніхто не бачить як сирота плаче".У роботі використайте діалог або пряму мову. Уведіть у речення 3-4доречні фразеологізми і 3 фразеологізми, підкресліть їх Даю 35 баллов!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!СРОЧНО!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!​

Answer 1

Відповідь:

Всі рівні за потенціалом іскри Божої.Але не всі рівні по мірі її реалізації.

Ось ви взяли насіння - вони рівні.Посіяли. Одне пропало, інше чахне, інше тільки листя дало, а інше принесло плід.Ось така рівність - не рівність.

Всі багаті вважають,що всі окрім його нещасні, а він щасливий.Ні,матеріально нічого не доведеш,ми маємо мислити морально.І як сказаноу вище написаній фразі«Ніхто не бачить, як сирота плаче» - багатим байдужа думка нижчих людей вони егоїсти.

І буде таке що "сирота" попросить у нього допомоги а він у відповідь відвернеться.Тому давайте будемо вважати, що ми всі однакові, але не різні.

Answer 2

Ніхто не бачить як сирота плаче

Це було у далекому 1826 році. Хлопчик, на ім'я Тарас, стояв біля величезного дуба і глибоко задумався. Він сам собі сказав: "Ніхто не бачить як сирота плаче". Ці слова стали для нього не просто фразеологізмом, а відображенням самотності якою він переживав кожного дня.

Тарас втратив батька, коли йому було тільки 9 років. Його мати померла декілька років після цього від чуми. З того часу хлопчик став сиротою і змушений був мандрувати від родичів до родичів. Хоча зовсім юний, Тарас бачив якого це було ходити від дверей до дверей з проханням про допомогу. І дуже часто він бачив те, про що ніхто не бачив - свої власні сльози.

Одного разу, під час одної з таких мандрівок, хлопчик завітав у село до своєї далекої родички Марії. Дідусь Іван запропонував маленькому Тарасові роботу на своєму городі, а далека родичка виказала йому турботу та зігріла його теплом свого серця.

- Тарасику, хіба ти самотній таки? - спитала Марія, побачивши сльози в очах маленького хлопчика.

- Ніхто не бачить як сирота плаче, - сказав Тарас, пригадуючи свої мандрівки з проханнями про допомогу.

- Та на цей раз, ми тобі допоможемо, - відповіла родичка торкнувши його плече.

Тарас не міг вірити власним вухам. Вперше він почув слово "допомога" в адресу себе. Його серце відчуло тепло, якого давно не відчувало. Здається, нарешті, хтось побачив його сльози.

Протягом декількох років Тарас жив у цьому селі. Він не тільки отримав домашнє затишшя, але й навчився працювати на городі, навіть знайшов у собі талант малювати. Марія і Іван стали для нього батьками, а хлопчик знову почувався не таким самотнім.

Часом, коли діти в селі гралися, вони обговорювали свої проблеми. Кожен з них мав свій тривожний спогад. Але Тарас повторював свої слова: "Ніхто не бачить як сирота плаче, але кожен з нас може побачити як сирота радіє". Це було його способом допомогти іншим дітям, які теж переживали власну біду.

Так, кожен з нас може бути світлим промінчиком у темряві життя. І хоча багато людей не помічають сльози і біль сиріт, цінно знати, що завжди є шанс змінити це. Тарас Севченко виріс в сиротинці, але здобув свободу і відомість як великий поет і художник. Його твори стали втіленням болю, пролитих попередніми поколіннями, та надії на краще майбутнє.

Фразеологізми: 1. Ніхто не бачить як сирота плаче. 2. Ніхто не бачить як сирота радіє. 3. Хіба ти самотній таки?