Question

Громадянська освіта Потрібно скласти міні твір: Спроби вирішення питання прав людини в українських державах 1917-1920 років. Допоможіть будь ласка!

Answer 1

Ответ:

УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917—1921 — суспільно-політ. явище історії України модерного часу, яке стало логічним завершенням розвитку укр. національно-визвол. руху 19 ст. і водночас визначило характер перебігу укр. історії 20 ст., зокрема розвиток укр. націоналізму, нац. самосвідомості, націо- та державотворення, пришвидшило процес формування нації української, привело до відновлення укр. д‑ви.

Утвердження в сучасній істор. літературі цього терміна — «Українська революція» — не є новацією. Події 1917—1920/1921—1923 саме як Укр. революцію розглядали її творці та перші історіографи М.Грушевський, В.Винниченко, П.Христюк, Д.Дорошенко та ін. Варто зазначити, що така назва була вживана у 1920‑х рр. і в історіографії УСРР (В.Затонський, А.Річицький, М.Скрипник, М.І.Яворський). При цьому У.р. розглядалася виключно в контексті Жовтневої революції. З посиленням класового підходу в методології рад. істор. науки цей термін був замінений іншим — «революція на Вкраїні», який був покликаний дезавуювати вказівку на нац. зміст революц. подій.

У сучасній історіографії також широко вживається поняття «українські національно-визвольні змагання», привнесене з діаспорної літератури. Змістовно воно близьке до терміна «Українська революція» і нерідко використовується як синонімічний замінник. Хоча, на наш погляд, дефініція «Українська революція» має обґрунтованішу визначеність, критерії, типологію.

Усталений у новітній вітчизн. історіографії термін «Українська революція» зустрічає й певні заперечення, особливо з боку рос. дослідників, які стверджують, що не було якоїсь окремої чи особливої «української революції», а відбувався процес розпаду і реорганізації соціально-екон. і етнічних структур колишніх Рос. та Австро-Угор. імперій. Сучасна укр. історіографія зовсім не заперечує розгляд подій У.р. в контексті загальнорос. революц. процесу, особливо на його початках. Ще М.Грушевський, підсумовуючи її національно-демократ. етап, писав: «Наша українська революція, на жаль, не розвивалася самостійно, вона весь час мусіла маршувати з конвульсійними рухами і киданнями революції російської, хаотичної, страшної. Російська революція потягнула нас через кров, через руїни, через огонь». Він вважав, що саме «очищення огнем» більшовицької експансії і звільнило Україну від «песького обов’язку» перед Москвою.

Answer 2

Протягом періоду 1917-1920 років українські землі переживали складні події та зміни, які впливали на гарантування прав людини. Процес вирішення питання прав людини у такому контексті включав кілька аспектів:

1. Революційний період та зміна режимів: Звалення Російської імперії та встановлення Російської Республіки (березень 1917) створило можливість для вираження демократичних принципів і прав людини. Однак швидка зміна режимів (перехід від Провізорського уряду до Ленінської влади) ускладнювала стабільність та реалізацію цих прав.

2. Утворення Української Народної Республіки (УНР): Після відходу Росії з України у 1917 році, було проголошено незалежність УНР. Відзначимо, що у Першій Універсальній декларації прав людини та громадянина УНР визнавалися рівність перед законом, свобода слова, релігійна свобода та інші громадянські права.

3. Спроби урегулювання відносин зі СРСР та іншими державами: Під час укладання Брест-Литовського миру у 1918 році українська влада намагалася забезпечити свою незалежність, втім умови миру та погіршення відносин зі СРСР мали вплив на ситуацію з правами людини.

4. Військові конфлікти та втручання зовнішніх сил: Громадянська війна та інтервенція з боку іноземних держав ускладнювали ситуацію на теренах України та впливали на можливість гарантування стабільності та прав людини.

5. Закріплення прав у конституції: У вересні 1918 року була ухвалена Директорією УНР Конституція, в якій були затверджені громадянські свободи і права, зокрема свобода віросповідання, праці, політичної діяльності тощо.

6. Закордонні дипломатичні зусилля: Українські дипломатичні представництва намагалися залучити підтримку від інших держав для визнання незалежності та допомоги в забезпеченні прав громадян.

Загалом, цей період був важким для гарантування прав людини на теренах українських держав. Незважаючи на спроби закріплення прав у документах та конституціях, невпевненість у політичному ландшафті, військові конфлікти та зміни режимів значно обмежували можливості повноцінної реалізації цих прав.