Question

СРОЧНО ПЖ!!!!Сочинение на украинском языке ''пирiжок з калини'' В.Кава

Answer 1

— Убоїсько ти моє,— скрушно хитає головою мати й так дивиться на Митька та його забризкане пальто, що хлопцеві хоч крізь землю провались.

Отож Митько, вислухавши з похиленою головою материні докори, хапає зі столу підручник, ручку й зошит та ще одбатовує на всяк випадок окраєць пухкого пшеничного хліба і — тільки його й бачили!

Мати зиркає у вікно: чи справді побіг до сусідського Федорка, чи знову пошвендяв на ті осоружні луки. Ні, до Федорка звернув. І мати, похитуючи головою, у якій в'ється невесела думка — і що виросте з отакого гультіпаки? — береться підмітати долівку.

А не зміркувала, що й від Федоркової хати до лук шапкою можна докинути. Та ще й напарник є!

Правда, на луках зараз порожньо. Лише перші сутінки несміливо підкрадаються до кущів. І хлопці, розгорнувши підручник, нагнулися над ним, аж лобами стукаються. Федоркова мати вдоволено кахикнула і подалася до хліва.

Майже водночас із вулиці долинули тупіт, пронизливі висвисти, безладні крики.

Наче йшла татаро-монгольська орда.

Федорка і Митька мовби якась сила схопила за поли піджаків і швиргонула до вікна. Попритулялися до шибок, от-от повидавлюють їх.

Ішла не орда — шестикласники. І простісінько на луки!

Хлопці заквапилися, наче помітили крізь вікно пожежу.

Ледь не збили на порозі Федоркову матір.

— Куди це? — перепинила вона їх.

— До Митька,— швидко одповів Федорко.— У нас темнувато і... стіл нерівний...

— А не брешеш? — підозріло спитала мати.

— Чого б це я брехав? — розсердився Федорко й так смикнувся, що рукав його пальта затріщав.

Добре, що мати не глянула на їхні порожні руки.

Учора легенько подув «вітер з-під Гирина», як каже мати, що означає — з півдня. І мороз ураз пересівся. Сніг утратив свій сліпучий блиск, мов клей, став чіплятися до лиж. Так зате ж не розсипається на порох, а ліпиться в тугі сніжки...

Шестикласники, певно, одразу ж завели б галасливу, безладну «війну» в сніжки, до якої в гармидері непомітно приєдналися б Митько з Федорком, якби не учитель фізкультури. Він такий низенький та худенький, що Митько й Федорко лише зблизька упізнали його по високій шапці.

Степан Оникійович наказав хлопцям і дівчатам стати окремо. Тоді хлопців розділив на дві команди і дівчат на дві. «Буде дві «війни»,— зрозуміли Митько з Федорком і потяглися до того боку, де хлопці хутко розходилися в різні боки, котячи поперед себе снігові кулі для фортець.

До шестикласників бігли швидко, а назад ще швидше. Бо хлопці як сипонули на них сніжками! Митькові одна як луснула в потилицю — аж у голові бамкнуло. А Федоркові один із «шостаків» надів на голову здорову снігову грудку.

Мовляв, не лізьте, малечо, до старшокласників.

Митько й Федорко образилися, відійшли до верби, що нагнулася над замерзлою копаночкою. Обтрусилися й стали вголос лаяти «шостаків». Чи ти бач — «старшокласники»! «Четвертаки» для них малеча! Та дай будь-якому «шостаку» їхню задачу на сім дій — жоден не розв'яже!

Хотіли вже додому вертатися — так пекла образа. Але кому вони цим дошкулять? Тільки самим собі.

Зосталися на луках.

А тут і «війни» почалися.

Хлопці таки «воюють» по-справжньому, рої сніжок летять з обох боків, часто влучають, кричать гучно «ура!», «давай!». А дівчата — ті пищать, ойкають, їхні сніжки поціляють у білий світ. Аж приблудний собака оббіг їх, провалюючись у заметах, далеким окулясом.

Дивитись і слухати їх гидко.

Але більш ні до кого пристати.

І Митько з Федорком, потупцявши вже трохи охололими ногами, побокували до дівчат. А встрявати не наважувалися — побачить хто з однокласників, затюкає: «Дівчачури! Дівчачури!» Та й хтозна, як самі дівчата на непроханих «помічників» подивляться.

А втриматися важко. Хоча дівчачі сніжки й летять бозна-куди, хоча дівчата пищать і ойкають, але «воюють» вони по-своєму азартно.

Митько знічев'я нагнувся, зліпив сніжку. Не велику й не маленьку, якраз по руці. Здавив, аж на ній вода засичала, зчистив горбки.

Коли така сніжка в руці, то довго вона там не втримається...

[уривок]

Answer 2

Мій дорогий дневнику,

Сьогодні я хочу розповісти тобі про незабутній день у моєму житті. Це було тепле літнє сонячне день, коли я зустрівся зі своїми друзями у нашому улюбленому місці – під деревом калини. Ми часто там збираємося, щоб проводити час разом та насолоджуватися природою.

Калина завжди магнетизувала нас своєю красою та загадковістю. Її яскраві червоні ягоди здавалися намалюваними акварельними пензлями. Ми завжди мріяли про те, щоб спробувати їх, але були переконані, що вони гіркі і несмачні. Та сьогодні був день, коли ми вирішили перевірити цю міфічну інформацію.

З собою ми взяли ковзанки та кошики, щоб зібрати кілька ягід для експерименту. Під час збору, я відчув, як серце б’ється швидше від надії відкрити смак натурального пиріжка з калини. Ми згадували легенди, які ходили у нашому селі про чудові лікувальні властивості цих ягід. Так, ми віримо, що вони можуть зцілити душу та тіло.

Після довгих пошуків ми повернулися до нашого затишного місця під деревом. Ми розповідали жартівливі історії, сміялися та ділилися радістю дружнього спілкування. Але головний момент настав, коли ми спробували перші ягоди. Та це було неймовірно! Вони були солодкими, з легкою кислинкою, ароматом літа та щедрим даром природи. Ми здивувалися, як могли так довго жити з безцінним даром у нашому селі, але не сміли спробувати його.

Під деревом калини ми пекли пиріжки з цих чарівних ягід. З нашою усміхненою фантазією вони виходили незвичайними та неповторними. Ми називали їх "пиріжками з калини". Смак та аромат цих пиріжків перевершували всі наші очікування. Вони наповнювали наші душі теплом і радістю.

Той день став для нас особливим та незабутнім. Ми зрозуміли, що життя повне непередбачуваних сюрпризів та чудес. Іноді все, що потрібно – це трохи сміливості, щоб спробувати щось нове. Як і калину, і наші друзі можуть ховати в собі щось неповторне і неймовірне, а ми завжди будемо раді відкривати цей світ.

Таким чином, під деревом калини ми не лише знайшли смачний скарб, але й збагатили наше життя неперевершеними спогадами та щасливими моментами разом з друзями. Відтепер кожен раз, коли я побачу калину, вона нагадуватиме мені про той чудовий день та про те, наскільки важливо спробувати щось нове, щоб знайти неймовірне щастя.

Нехай життя продовжує приносити мені такі приємні сюрпризи і прекрасних друзів поруч!

Твій щиро, [Твоє ім'я]