Question

Яка кількість прислів'їв про вербу наведена в тексті? Звідки любов в українця до зелених садків, звідки його пристрасть оточувати своє житло деревами і кущами? Не останню роль тут відігравала впевненість, що всі лісові, паркові, фруктові дерева Бог посадив людям на користь і добро. «Нема України без верби і калини», – кажуть в народі. Додамо, що нема української землі і без осокорів та яворів, дубів та смерек, буків і каштанів.Один із давніх авторів, змальовуючи побут українців, зазначав: «Їхні левади обсаджені вербами; верба – це щось таке, що з’єдналося з життям малороса. Вербові пухнасті котики з`являються у березні, коли ще не зійшов сніг і дерева постукують голим мерзлим гіллям. До речі, весною там, де не росли берези і населення не мало змоги добувати солодкий смачний сік, селяни рубали молоді вербові паростки і заливали їх водою. Через два-три тижні цей настій вже можна було вживати як цілющий напій.Верба не боїться вологи. З вербових колод майстри видовбували посуд, ночви, мірки, човни. Скрізь вербу використовували для різноманітних каркасних переплетень, будівництва кошар, кошелів, кліток. Огорожі-тини з верболозу стали характерною прикметою придніпровських селищ. З вербових гілок плели місткі та зручні кошики. Частіше заготовляли паростки зі шкіркою, якщо ж шкірку знімали, то лозу перед використанням замочували у воді і обливали окропом.«Верба і дівчина приймуться де-небудь», – казали в народі, зауважуючи невибагливість вербових паростків. Вони пускають корінці у бідному поживними речовинами ґрунті і швидко тягнуться вверх. Верба, як трава лугова, ти її коси, а вона знову буде рости. Траплялося, що десь поблизу річки в землю втикали декілька лозин, а через два-три роки на тому місці вже височіла зелена огорожа. З цього приводу зазначали, що там, де росте верба, буде жити і ріка – вербою часто зміцнювали прибережні схили і кручі. Верба поблизу води – це прикмета українських шляхів, на узбіччі яких завжди може відпочити подорожній. «Там криниця, де вербиця», – пояснювали йому дорогу місцеві жителі.Здавна вербу в Україні вважали священним деревом. Шостий тиждень Великого посту називали Вербним («вербичем»). На Вербному тижні у церквах освячували вербові гілочки.Освячені вербові гілочки втикали у кутках ниви, з якої прагнули одержати багатий врожай. Вербою скурювали хату від пропасниці, її клали у воду, в якій купали хвору дитину, вербовий настій пили, щоб не боліла голова. Якщо хворіли зуби, то потрібно було вирізати шкірку або «серце» у освяченої верби, яка росла на городі, а потім знову прикласти до дерева, щоб приросли.Який кущ наймиліший для серця українця ? Народ на це відповів так: «Нема цвітку на всім світку, як на тій калинці». По всіх українських усюдах цвітуть калинові кущі. Саджали їх біля колодязів, щоб вода була здоровою і смачною, поруч із застільними вікнами відразу після завершення будівництва оселі. На початку зими, коли в сірих холодних сутінках журилися села, червоні грона калини звеселяли серця селян, наповнювали їхні душі спокійним чеканням світлих змін. Недаремно калину називали в народі «гордовиною» – вона була прикрасою, гордістю зимового українського садка. «Не ламайте калину, бо накличете мороз», – попереджала мати дітей, які влаштовували свої забави під калиновими кущами. Але саме після приморожування плоди калини вживали і старі, і малюки. З калинових ягід готували начинку для пирогів – «калеників», киселі – «калинники»», настойки – «калинівки», приправи до м`ясних страв. Майже в кожній селянській родині калину застосовували при простудних захворюваннях. Бабусі завжди пропонували неслухняним онукам, які морозної пори на вулиці «наловили дрижаків», гарячі цілющі калинові напої з медом.Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягідки дарує. Квітне і плодоносить калина в луках і садочках, виграє калинове диво зелено-біло-червоними барвами у прислів’ях, піснях, казках і легендах. Звідки взялася калина? Розповідають, що колись напали на українське село вороги. Дівчина-красуня, яку схопили бусурмани, вирвалася і почала тікати. Але раптом розірвалося її червоне намисто і розсипалися по землі яскраві намистинки, з яких через деякий час і повиростали калинові кущі.Калинові кущі часто саджали на могилах. «Та висип же, мила, високу могилу, та посади, мила, червону калину», – співали козаки.Схиляються червоні кущі в луках і на козацьких могилах – журиться, сумує Україна. Та знову і знову її безмежжям лунає: «А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!» (За В. Супруненком; 654 слова).

Answer 1

Ответ:

3

Объяснение:

Ну я просто пощитала

Answer 2

In the text, several proverbs about willow and other trees are mentioned. The text emphasizes the importance of trees, especially willows, in Ukrainian culture. Here are some of the proverbs and beliefs mentioned:

1. "Nema Ukrainy bez verby i kalyny" (There is no Ukraine without willow and viburnum) - This proverb highlights the significance of willow and viburnum in Ukrainian culture [[1]].

2. "Nema ukrainskoi zemli i bez osokoriv ta yavoriv, dubiv ta smerek, bukiv i kashtaniv" (There is no Ukrainian land without alders and maples, oaks and spruces, beeches and chestnuts) - This proverb emphasizes the importance of various trees in Ukrainian land [[1]].

3. "Verba i divchyna pryimutsia de-nebud" (Willow and a girl will take root anywhere) - This proverb symbolizes the adaptability and resilience of willow and girls [[1]].

4. "Nema tsvitku na vsim svitku, yak na tii kalyni" (There is no flower on all the branches like on that viburnum) - This proverb praises the beauty of the viburnum flower [[1]].

These proverbs reflect the deep connection between Ukrainians and nature, particularly trees like willow and viburnum. Trees are seen as symbols of beauty, adaptability, and the essence of Ukrainian land.

Please let me know if there is anything else I can help you with!