Question

СРОЧНО НУЖНО НАПИСАТЬ ФОРМАЛЬНЕ ЕСЕ НА 1 СТОРІНКУ ДАЮ 20 БАЛОВ!!!!! Якось, повертаючись додому із зимової вакації в Карпатах, у купе потяга «Івано-Фран- ківськ-Дніпро» моїми сусідами було троє хлопців з Франківщини, які прямували на схід на роботу. Вони спілкувалися між собою українською, однак лише між собою. Коли повз гурт пробігала молода провідниця, один з хлопців звернувся до неї російською: «Извините, а ког да вы откроете туалет, чтобы можно было вымыть руки?» Несподіване вживання російської було для нього настільки природним і звичним, що ніхто не звернув на це уваги. Здаєть- ся, з усіх присутніх тільки мені цей маневр видався позбавленим логіки й необхідності, тож я запитав про мотиви вживання російської. «Вона не розуміє української мови», відказав він спокійно й упевнено. Те, що наша провідниця розуміла державну мову, я переконався, коли заходив до вагона. Але в цій ситуації не це головне. Важливо те, що ні хлопець, ні його друзі не бачили нічого дивного в тому, що хтось в Україні (надто працівник державної компанії) може не знати української мови. «Якщо провідниця не послуговується на роботі державною мовою, то мала б відповідати укра- їнською пасажирові, який нею користується», — зауважив я. Однак почув заперечення: «У нас вільна країна, тож кожен може розмовляти тією мовою, якою захоче»​

Answer 1

Ответ:

Объяснение:Рідна мова! Мелодійна, співуча, тепла, ніжна, запашна, горда, нескорена, прекрасна, оспівана поетами, і водночас плюндрована, але загартована цим! Чому ми зараз соромимося говорити рідною мовою? Хто нам заважає це зробити? Адже це мова дитинства, юності, зрілості... .

На сьогодні мовна поведінка українськомовного хлопця в спілкуванні з провідницею , на жаль, типова. Але чому? Я б зрозуміла б хлопців, які були з Донбасу або Луганщини, або з Дніпропетровщини, але не з Івано - Франківська! Та відповідь все ж таки є.

Ці молоді хлопці їдуть на заробітки на схід, а на сході України мовна стійкість відсутня, бо люди спілкуються більше російською мовою. Чому? Відповідь можна знайти в історичних подіях, це , можливо, задовольнить, ні, заспокоїть нас, але не всіх. Але що діяти - від минулого не втечеш. Це моя особиста думка. Отже, розпочну. Україна перебувала під гнітом Росії і це наклало чималий відбиток на формування нації: престижно було спілкуватися у побуті російською мовою, віддавати дітей до дитячих садків та шкіл з російською мовою навчання, змінювати українські прізвища на російські, читати російською, знімати фільми російською, виконувати пісні... . Таким чином затиралась рідна співуча мова.. І навіть, здобувши незалежність, Україна, а саме українська влада, не дуже то й поквапилася підняти статус української мови. До сих пір ми маємо багато чого російського: кіно, пісні, конкурси, програми, школи, садочки для дітей, а в деяких міста і документація досі російською ведеться і це у 2019 році! Повернемося до «героїв» нашого есе. Вони ідуть на заробітки, а працюють на сході України вже деякий час. А значить , їхнє оточення говорить російською, і вони поступово до цього звикають, перероджуються. Між собою - українська, а серед людей - російська. Тобто у цих хлопчаків мовна стійкість похитнулась. Але чому? За період останніх подій - Майдан, АТО, скайп- спілкування Захід - Схід, обмін подарунками Схід - Захід, екскурсії до Львова, Івана - Франківська і т.д. мешканці східної України почали відновлювати мовну стійкість, а це значить - життя продовжується, зміни йдуть, повільно, але йдуть. То чому ці хлопці себе так повели, питання залишається лише до них.

Answer 2

Формальное эссе на данную тему может выглядеть следующим образом:

Тема: Ситуация в поезде и использование русского языка.

Возвращаясь домой из зимнего отпуска в Карпатах, я оказался в одном купе с тремя молодыми мужчинами из Франківщини, которые направлялись на восток на работу. Они свободно общались между собой на украинском языке, но когда мимо проходила молодая проводница, один из них обратился к ней по-русски и попросил открыть туалет, чтобы помыть руки. Это неожиданное использование русского языка было для меня сюрпризом, но никто из присутствующих не обратил на это внимания.

Мне показалось, что этот момент был лишен логики и необходимости, и я решил узнать, почему один из парней решил использовать русский язык. Его ответ был спокойным и уверенным: "Она не понимает украинский язык". Позже, когда я выходил из вагона, я убедился, что проводница вполне понимала государственный язык. Однако в данной ситуации это не являлось главным вопросом.

Важно то, что ни парень, ни его друзья не считали это ничем особенным, что кто-то в Украине, особенно среди сотрудников государственной компании, не знает украинский язык. Я предложил, что если проводница не обслуживает пассажиров на государственном языке, то она должна была бы ответить пассажиру на том языке, которым он пользуется. Однако было сказано возражение: "У нас свободная страна, поэтому каждый может разговаривать тем языком, которым захочет".

Эта ситуация поднимает важный вопрос о языковых правах и обязанностях в многонациональном обществе. Украина официально признает украинский язык государственным, и обслуживание на украинском языке должно быть гарантировано. Однако, это также поднимает вопрос о том, как более успешно содействовать распространению украинского языка в обществе.

Эта ситуация демонстрирует не только несогласие в понимании языковой политики в Украине, но и необходимость обсуждения и привлечения внимания к важным языковым вопросам.