Question

Твір розповідь на тему останні теплі вересневі дні . Пжжжжжжпжпж дам 34 бала

Answer 1

Останні теплі вересні дні - їх ще іноді називають "бабкове літо". Це такі дні, коли від літа залишається лише маленька краплинка тепла, а осінь починає дарувати свої найяскравіші дари природи, змушуючи листя на деревах покриватися жовтим та червоним кольором.

У такі дні я полюбляю проводити багато часу на вулиці. Бо зовсім скоро прийде морозна зима, і я не зможу довго гуляти. Саме у ці дні я зариваюсь у це яскраве листя, потім цілу купу піднімаю вгору і різко відпускаю: вони дуже кумедні розлітаютюсґ навколо мене, а я сміюся.

Тільки дуже жаль, що такі дні настільки короткі.

Answer 2

Останні теплі вересневі дні

То були неймовірно теплі вересневі дні, коли літо ще не згадувало про прощання і зігрівало наші серця своїм теплом. Мабуть, ніхто з нас не хотів прощатися з цією чудовою порою року. Всім хотілося, щоб цей місяць тривав вічно. Мені особливо запам'яталося одне вересневе подієве, яке я б хотів розповісти.

Того разу, коли сонце вже почало нахилятися до зеніту, мій найкращий друг Макс та я вирішили відзначити закінчення літа особливим чином. Ми зустрілися на гірській галявині, де були приховані від шумного світу деревами та кущами. Під нашими ногами була м'яка трава, яка шелестіла кожним нашим кроком.

Макс завжди мав талант насолоджуватися моментами, тому він приніс із собою килимок, на якому ми зручно розташувались. Він також приніс гітару, бо знав, що я люблю його граючи. Мелодії лунали серед гірських вершин, а наші душі підносились у небо разом з музикою.

Ми розмовляли про минуле літо, про всі пригоди та незабутні моменти, які нам доводилося пережити разом. Згадували свої веселі помилки, радощі та навіть сумні моменти, які зробили нашу дружбу ще міцнішою.

Небо було блакитним, наче відбиток безхмарного озера. На ньому малювалися відпочиваючі хмаринки, нагадуючи нам, що час минає надто швидко, але ми маємо насолоджуватися кожною хвилиною.

Похилившись назад, ми спостерігали за деревами, які ледь-ледь починали змінювати свої листяні вбрання на осінні відтінки. Золотаві, червоні, оранжеві - це були справжні живописні шедеври природи. Листя падало на землю тихим танцем, і ми могли б дивитися на цю красу до безкінечності.

Поруч з нами текла маленька гірська річечка. Її вода була прохолодною, і ми змочили ноги, щоб збити навіть останні залишки літньої спеки. Згодом ми знайшли місце, де річка розширювалась і утворювала міні-озеро. Там ми скупалися, радіючи цьому освіжаючому дарунку природи.

Коли сонце нарешті сховалося за горизонтом, а небо почало заповнюватися зорями, ми розпалили вогнище. Полювали за зоряними спалахами та розповідали смішні історії, поки зірки не залишали нас наодинці з місяцем.

Ця ніч стала нашим прощальним подарунком літу. Вона залишилася в наших серцях назавжди, нагадуючи про прекрасні моменти, які може подарувати тільки вересень. Коли наступного ранку ми прощалися, щоб зустрітися з осінню, ми були наповнені вдячністю за цю чудову пору року та за нашу дружбу, яка залишалася такою ж теплою, як і останні вересневі дні.