Question

Чому, на вашу думку, Д.Донцов називав учасників «Празької школи» «трагічними оптимістами»? Який смисл вкладав він у ці слова?​

Answer 1

Объяснение:

Д.Донцов називав учасників "Празької школи" "трагічними оптимістами" з ймовірністю через їхню роль і підходи в контексті історії України. Він може був оспівуючи їхній оптимізм та віру в майбутнє України, але також відзначав трагічний контекст їхніх дій.

"Празька школа" була групою українських інтелектуалів, які намагалися розвивати українську культуру і освіту в еміграції після Першої світової війни та Російської революції. Їхня робота була важливою для збереження української ідентичності та культурних цінностей в умовах еміграції.

Термін "трагічні оптимісти" може вказувати на те, що, незважаючи на свій оптимізм і віру в майбутнє України, учасники "Празької школи" стикнулися з численними труднощами та викликами, включаючи втрату батьківщини та складні умови в еміграції. Таким чином, їхні прагнення були трагічними у зв'язку з контекстом історії, але вони залишалися оптимістами, борючись за збереження та розвиток української культури та освіти.

Answer 2

Д. Донцов, відомий український письменник і літературознавець, називав учасників "Празької школи" "трагічними оптимістами". Це висловлювання відображає його особисту думку та враження від творчості цих письменників.

Спочатку варто з'ясувати, що таке "Празька школа". Це літературний рух, який виник у 1920-1930-х роках у Празі (Чехословаччина) та об'єднував групу українських письменників, які жили в еміграції після першої світової війни та революції в Україні. Ці письменники, серед яких були Володимир Забіла, Михайло Яловий, Михайло Семенко та інші, прагнули створити нову українську літературу, яка була б відокремлена від радянського впливу та відображала їхні індивідуальні погляди та досвід.

Термін "трагічні оптимісти", яким Д. Донцов називав цих письменників, вказує на те, що вони, незважаючи на еміграцію та складні обставини, вірили у свою місію і важливість своєї творчості. Вони були оптимістами, оскільки вірили в можливість змінити українську літературу та принести їй новітність і оригінальність. Однак, вони також були трагічними, оскільки їхній талант іноді зіткнувся з реальністю життя в еміграції, відчували тугу за рідною землею та стикалися з проблемами адаптації до нового середовища.

Таким чином, Д. Донцов вкладав у ці слова смисл того, що письменники "Празької школи" були не лише оптимістами, які вірили у свою творчість, але й трагічними, оскільки їхнє життя та долі були пов'язані зі складними обставинами еміграції. Ця оцінка покликана підкреслити їхню важливість та значення в українській літературі, а також показати їхню красу та суперечливість.