Question

Твір мініатюра на волі і лихо і напасть ніщо не страшне

Answer 1

Ответ:

Наприклад, чи знаєте ви, чого вчать в інститутах? Якщо вам цікаво про це дізнатися, читайте. Марко Вовчок – це псевдонім Марії Олександрівни Вілінської. Коли вона вийшла заміж, то «отримала» прізвище Маркович. Саме від прізвища Маркевич і з’явився на світ славнозвісний псевдонім Марко Вовчок. Гадаю, тепер ви вже не скажете: «Марко Вовчок написав повість «Інститутка». Але зараз звернемося-таки до цієї повісті. Чому вчили в інститутах кріпацької Росії? Знущатися з людей, нещадно їх експлуатувати, а самим тільки пити та гуляти. Чудове життя! Поганий настрій у тебе, а кріпаки навіщо? Пішов, трохи побив їх різками, а немає різок – так руки для чого! І куди той поганий настрій дінеться. Побачиш: як рукою зніме. А, ти вже довгенько не розважався! То піди подивись, як собаки будуть роздирати на шматки кріпаків. Соромно? Чого тут соромитися: твої собаки й твої кріпаки. Або в карти любиш грати? Ну, звичайно ж, любиш. А на що граєте? Чого і питати, звісно, що на кріпаків. Щоб нам написати твір за темою «Антикріпосницька спрямованість повісті М. Вовчка «Інститутка», треба звернутися до змісту повісті. Бо потрібно зобразити життя кріпаків і життя панівного класу.

Розглянемо спершу образи кріпаків. Ось образ Ус-тини. «Батька-матері не зазнаю: сиротою зросла я на чужині, у людях», – каже вона. Тяжким було дитинство дівчини-кріпачки. «На десятоліттях взяли мене в двір», – розповідає Устина. Багато знущань від старої поміщиці зазнала дівчина-кріпачка, однак не втратила такої риси, як життєлюбність. Часто її і били. Безпросвітне було життя дівчат-кріпачок у старої поміщиці: день при дні підневільна праця в «дівочій», лайка, нерідко – бійка. З приїздом панночки в маєток життя дівчат-кріпачок стало нестерпним. Особливо багато лиха зазнала Устина, яку вибрала інститутка собі за покоївку. «Прийду було її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся!.. Заплітаю коси – не так! Знову розплітую та заплітаю, – знов не так!.. Вона мене і щипає, і штрихає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, – чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною!» У кріпаків зростає ненависть до панів за їхнє нелюдське ставлення.

Объяснение:

Answer 2

На високому валуні, з чудовим видом на мальовничий ліс, сидів старий лісник Іван. Його обличчя було вилицьким від сонця та вітру, а очі заглиблені в безмежний горизонт. Іван вже багато років стеріг цей ліс, доглядав за його деревами та мешканцями, та з кожним роком він дедалі більше ладнав сприймати цю природу як свою рідну родину.

Одного разу, коли він сидів на своєму улюбленому камені, зірвався страшний шторм. Дощ практично лив душу з неба, а вітер виглядав так, ніби він прагнув знести усе на своєму шляху. Від таких природних сил ніхто не заховається, і старий лісник зрозумів це. Він зійшов з валуна та рушив вглиб лісу, де дерева були його єдиною опорою.

Ліс був повний звуків, шелесту листя та шуму ривківітря. Іван відчував, як кожне дерево, кожна тварина бореться за виживання в цей важкий час. Спокійний лісник став частиною цього великого танцю природи. Він допомагав вітру і воді зіграти свою роль, рятував молоді деревця від зірваних гілок та допомагав тваринам знайти притулок.

Лихо і напасть показали своє обличчя, але Іван не злякався. Він зналий в лісовому житті та його вічних коливаннях. Для нього це було частиною реальності, з якою він зумів співпрацювати, а не боротися проти неї. Через кілька годин шторм послаб, дощ ставав слабшим, а вітер заспокоївся. Ліс знову народжувався після випробування.

Стоячи серед розкидистих дерев, Іван усміхнувся. Він відчував глибоке задоволення від співпраці з природою, від відчуття своєї причетності до цього чарівного моменту. Для нього стало очевидним, що ні лихо, ні напасть не страшні, якщо ти знаєш, як взаємодіяти з ними, як частиною великого танцю життя.

Зібравши останні залишки сил, Іван повернувся на свій валун, де сонце вже починало пробиватися крізь хмари. Він відчував глибоку повагу до природи та до своєї ролі в цьому світі. Та що б ні трапилося, він був готовий стояти за своїми друзями – деревами, тваринами і усією природою – і залишати це світло свого досвіту на наступні покоління.