Question

Художні засоби балади тополяТополя. По діброві вітер виє,Гуляє по полю,Край дороги гне тополюДо самого долу.Стан високий, лист широкийМарне зеленіє.Кругом поле, як те мореШироке, синіє.Чумак іде, подивитьсяТа й голову схилить,Чабан вранці з сопілкоюСяде на могилі,Подивиться — серце ниє:Кругом ні билини.Одна, Одна, як сиротаНа чужині, гине!Хто ж викохав тонку, гнучкуВ степу погибати?Постривайте — все розкажу.Слухайте ж, дівчата!Полюбила чорнобриваКозака дівчина.Полюбила — не спинила:Пішов — та й загинув... Якби знала, що покине, —уло б не любила; Якби знала, що загине, —Було б не пустила;Якби знала — не ходила бПізно за водою,Не стояла б до півночіЗ милим під вербою.Якби знала!..І то лихо —Попереду знати,Що нам в світі зустрінеться.Не знайте, дівчата!Не питайте свою долю!..Само серце знає,Кого любить.ехай в'яне, оки закопають, о не довго, чорнобриві, Карі оченята,Біле личко червоніє —Не довго, дівчата!До полудня, та й зав'яне,Брови полиняють.Кохайтеся ж, любітеся,Як серденько знає.Защебече соловейкоВ лузі на калині,Заспіває козаченько,Ходя по долині.Виспівує, поки вийдеЧорнобрива з хати,А він її запитає,Чи не била мати.Стануть собі, обіймуться —Співа соловейко;Послухають, розійдуться,Обоє раденькі...Ніхто того не побачить,Ніхто не спитає:«Де ти була, що робила?»Сама собі знає...Любилася, кохалася,А серденько мліло —Чуло серце недоленьку,Сказати не вміло.Не сказало — осталася,День і ніч воркує, .Як голубка без голуба,А ніхто не чує...Не щебече соловейкоВ лузі над водою,Не співає чорнобрива,Стоя під вербою,Не співає — сиротоюБілим світом нудить:Без милого батько, мати —Як чужії люди,Без милого сонце світить —Як ворог сміється,Без милого скрізь могила...А серденько б'ється.Минув і рік, минув другий —Козака немає;Сохне вона, як квіточка;Мати не питає:«Чого в'янеш, моя доню?»Стара не спитала,За сивого, багатогоТихенько єднала.«Іди, доню, — каже мати, —Не вік дівувати!Він багатий, одинокий —Будеш панувати».«Не хочу я панувати,Не піду я, мамо!Рушниками, що придбала,Спусти мене в яму.Нехай попи заспівають,А дружки заплачуть,Легше, мамо, в труні лежать,іж його побачить».Не слухала стара мати,Робила, що знала, —Дивилася чорнобрива,Сохла і мовчала.Пішла вночі до ворожки,Щоб поворожити,Чи довго їй одинокійНа сім світі жити?..«Бабусенько, голубонько,Серце моє, ненько,Скажи мені щиру правду,Де милий-серденько?Чи жив-здоров, чи він любить?Чи забув-покинув?Скажи ж мені, де мій милий?Край світа полину!Бабусенько, голубонько!Скажи, бо [ти] знаєш...Мене мати хоче датиЗа старого заміж.Любить його, моя сиза,Серце не навчити!Пішла б же я утопилась —Жаль душу згубити...Коли не жив чорнобривий,Зроби, моя пташко!Щоб додому не вернулась...Тяжко мені, тяжко!Там старий жде з старостами...Скажи ж мою долю».«Добре, доню! Спочинь трошки.Чини ж мою волю.Сама колись дівувала —Теє лихо знаю;Минулося — навчилася:Людям помагаю.Твою долю, моя доню! Позаторік знала,Позаторік і зіллячкаДля того придбала».Пішла стара, мов каламарДостала з полиці.«Ось на тобі сього дива.Піди до криниці.Поки півні не співали,Умийся водою,Випий трошки сього зілля —Все лихо загоїть.Вип'єш — біжи якомога;Що б там не кричало,Не оглянься, поки станешАж там, де прощалась.Одпочинеш; а як станеМісяць серед неба,Випий ще раз; не приїде —Втретє випить треба.За перший раз, як за той рік,Будеш ти такою;А за другий — серед степуТупне кінь ногою, —Коли живий козаченько,То зараз прибуде...А за третій, моя доню!Не питай, що буде...Та ще, чуєш, не хрестися —Бо все піде в воду...Тепер же йди, подивисяНа торішню вроду».Взяла зілля, поклонилась:«Спасибі, бабусю!»Вийшла з хати — чи йти, чи ні?.«Ні! Вже не вернуся!»Прийшла... Вмилась, напилася,Тихо усміхнулась,Вдруге, втретє напиласяІ не оглянулась.Полетіла, мов на крилах,Серед степу пала,Пала, стала, заплакалаІ... і заспівала:«Плавай, плавай, лебедонько!По синьому морю —Рости, рости, тополенько!Все вгору та вгору,Рости гнучка та висока,До самої хмари,Спитай Бога, чи діжду я,Чи не діжду пари?Рости, рости, подивисяЗа синєє море:По тім боці — моя доля,По сім боці — горе.Там десь милий, чорнобривийСпіває, гуляє,А я плачу, літа трачу,Його виглядаю.Скажи йому, моє серце!Що сміються люди,Скажи йому, що загину,Коли не прибуде!Сама хоче мене матиВ землю заховати...А хто ж її головонькуБуде доглядати?Хто догляне, розпитає,На старість поможе?Мамо моя!.. Доле моя!..Боже милий, Боже!..Подивися, тополенько!Як нема — заплачеш,До схід сонця, ранісінько,Щоб ніхто не бачив...Рости ж, серце-тополенько,Все вгору та вгору;лавай, плавай, лебедонько! По синьому морю».Отак тая чорнобриваПлакала, співала...І на диво серед поляТополею стала.По діброві вітер виє,Гуляє по полю,Край дороги гне тополюДо самого долу.

Answer 1

Метафори: «вітер виє, гуляє..», «море синіє», «серце ниє», «лихо... зострінеться», «серце знає», «личко червоніє», «брови полиняють», «серденько мліло», «чуло серце недоленьку», «серденько б’ється», «чорнобрива сохла», «стань місяць серед неба». 
Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог сміється», «сохне..., як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах». 
Повтори: «одна, одна...», «...пала, пала, стала...», «плавай, плавай, лебедонько». 
Епітети: «біле личко», «карі оченята», «щира правда». 
Звертання: «Легше, мамо, в труні лежати», «Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько», «Зроби, моя пташко!». «Добре, доню...», «Спасибі, бабусю», «Плавай, плавай, лебедонько!», «Скажи, моє серце!», «Мамо моя!.. доле моя!», «Боже милий, боже!», «Подивися, тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько!..», «Не знайте, дівчата!», «Бо не довго, чорнобриві!» 

Answer 2

Художні засоби, використані в баладі "Тополя", допомагають передати почуття, настрій та образи, що виникають у читача. Основні художні засоби, які можна виділити в цій баладі, включають:

1. Метафора - використання образних слів та виразів, що мають переносний сенс. Наприклад, у рядках "Кругом поле, як те море Широке, синіє" метафора "поле, як те море" використовується для передачі величі та безмежності поля.

2. Порівняння - зіставлення двох об'єктів або явищ для підкреслення їхніх схожостей або відмінностей. Наприклад, у рядках "Одна, Одна, як сирота На чужині, гине!" порівняння "як сирота на чужині" використовується для підкреслення самотності та безпорадності головної героїні.

3. Антитеза - протиставлення протилежних понять або образів. Наприклад, у рядках "Без милого батько, мати — Як чужії люди" антитеза "без милого батько, мати" використовується для підкреслення відсутності рідних та близьких людей у житті головної героїні.

4. Риторичні питання - питання, на які не очікується відповідь, використовуються для підкреслення емоційного стану героїв або для залучення уваги читача. Наприклад, у рядках "Де ти була, що робила?" риторичне питання використовується для підкреслення невідомості та таємничості.

5. Повтори - повторення слів або фраз для підкреслення їхньої важливості або для створення ритму. Наприклад, у рядках "Не співає чорнобрива, Стоя під вербою, Не співає — сиротою Білим світом нудить" повторення фрази "Не співає" створює ефект втрати та печалі.

6. Епітети - прикметники, що додають характеристику до іменників, використовуються для створення образів та передачі настрою. Наприклад, у рядках "Біле личко червоніє" епітет "біле" використовується для передачі ніжності та краси обличчя головної героїні.

Ці художні засоби допомагають створити емоційну атмосферу, передати почуття героїв та підкреслити їхні долі та страждання. Балада "Тополя" за допомогою цих засобів розповідає про кохання, втрату та самотність головної героїні.