Question

Контрольний письмовий докладний переказ тексту роздуму у художньому стилі .ми часто задумуємося...​

Answer 1

Чи часто ми, називаючи когось другом, задумуємось, а що ж це насправді таке – справжня дружба? Мабуть, що ні. Хтось один скаже: „В мене дуже багато друзів!”, але якщо його спитати, хто для нього є справжнім другом, він задумається і не зможе відразу відповісти.

А яким же має бути справжній друг? Чи є якісь загальнообов’язкові правила , „закони” справжньої дружби? На мою думку, правил немає і не бути не може. Тому що дружба вище цього...

У кожного свої уявлення про дружбу і справжнього друга. Для когось справжній друг – це той, хто „завжди ходить зі мною на різні вечірки і може позичити мені грошей”, а для когось – зовсім ні.

Для мене справжній друг – це той, хто не обмане і скаже правду, якою б гіркою вона не була. А ще друг ніколи не відмовить у допомозі. Коли потрапляєш в складну ситуацію, то першою протягнутою рукою буде рука СПРАВЖНЬОГО друга і, коли втрачаєш сили йти по життю далі, першим плечем підтримки буде плече СПРАВЖНЬОГО друга.

Друг перевіряється в біді і, щоб зрозуміти, чи друг поряд з тобою, треба ще пуд солі з’їсти з цією людиною.

Скористаюсь однією мудрістю: „Легко померти за друга, але важко знайти такого друга, за якого легко померти!” Я згодна, і можу ще додати, що дружба перевіряється часом і життєвими ситуаціями.

Підсумовуючи, можу сказати, що, справді, дружба не має законів, але, на мою думку, має бути табу. Табу на що? На зраду і на корисливість. Адже, коли з’являється або те, або інше, то дружба перестає існувати, як на мене. А ви зі мною згодні?

Answer 2

Щоденно, коли світанок золотим промінням вбирається в сяйво, ми часто задумуємося про неймовірну магію, що оточує нас. Тиха гра природи, яка непомітно розгортається перед нашими очима, захоплює серце і розчиняє душу в морі почуттів.

Мандрівники у часі ми, тільки заплутані у скрутних перехрестях долі. Чи не сповнені ми таємничих питань та неодповідних відповідей? Чому пливе річка часу так швидко, немов мить миготлива? Чому доля, як виткається в нитки дивних випадковостей, розкидає нас по світу, аби знову звести на одній сцені?

У тихий ліс вирушаємо, вдалях від шумного міського пульсу. Там, під вічним верховіттям столітніх дерев, здається, можна почути дихання землі. Відчуваємо, як вона співає нам свою пісню, закликаючи зберегти це диво для нащадків. В тихі моменти роздумів серце сповнюється глибоким спокоєм, а думки пливуть, неначе річка, нестримним потоком.

Під срібним місяцем вночі небеса розписані тисячами мерехтливих зірок. Скільки таємниць приховано в темряві космосу, яка здавалася б нам недосяжною! І мовчазна муза нічних просторів спокушає нас на безсонні мандрівки у світило мрій.

Чи мало ми звертаємо увагу на прекрасне, що нас оточує, бігчи повсякчас за часом і матеріями? Мить насолоди від краси вперше розкривається в тому, коли затамувавши біг, впевнено крокуємо у гармонію з навколишнім світом.

Так, ми часто задумуємося, мандруючи дорогами життя, поглядаючи на світ очима дитини, відчуваючи радість від дрібниць і дивуємося тим загадковим променям щастя, які приховані у кожному дні. Тож нехай роздуми над життям існують у нас завжди, немов кришталеві перлини на нитці душі, розплітаючись у візерунки нашої долі. І нехай мистецтво переказу дарує нам змогу зберегти цю казку для самих себе та передати її новим поколінням. Бо в роздумах нашого серця таємниці світу розкриваються, як могутні зірки у величезному космосі.