Question

Мій літній поїзд зупинився зновуперед цією айстрою смутною.І я зійшла в її казкову тінь."У нас дощі!" - буденно повідомивмій чоловік. А я зітхнула: "Вдома..."І привітала радощі прості.Притишена до світлого ріаnо, десь, за стіною, скрипочка співала. Я сіла в крісло до вікна лицем. І милостиво осені кивнула, мовляв, я вже готова. Я вернулась.Розпочинай класичний свій концерт. Заговорив у сутінках годинник про те, як час проходить крізь людинуі там, за нею, - вічністю стає. І розуму нема туди дороги. І лиш душі меланхолійний погляд провидить все, коли годинник б'є.Вступає дощ... Високий і безмежний, Заслухатись його - необережно. Розмиє дощ той нетривкий сосуд, в який тебе природою відлито, яким тебе одділено од світу, і переллє в холодний білий сум просторів... Але годі вже печалі. Бо нетерпляче галасує чайник. І славословить затишок цвіркун. І в тому всьому є спокійна сталість, Мов за віки нічого тут не сталось. Завжди тут бив годинник у кутку. Завжди під ним дівчатко виростало. В товсті косички банти заплітало. І сутінки торкалися вікна... Усе мина...Але довіку буде - твій дім, і осінь, і ласкаве чудо концерту для дощу і цвіркуна.

Answer 1

Мой летний поезд остановился снова
перед этой астры грустной.
И я сошла в ее сказочную тень.
"У нас дожди!" - Буднично сообщил
мой муж. А я вздохнула: "Дома ..."
И поздравила радости простые.

Приглушенный к светлому риаnо,
где-то за стеной, скрипочка пела.
Я села в кресло к окну лицом.
И милостиво осени кивнула,
мол, я уже готова. Я вернулась.
Начинай классический свой концерт.
Заговорил в сумерках часы
о том, как время проходит сквозь человека
и там, за ней, - вечностью становится.
И Ума нет туда дороги.
И только души меланхолический взгляд
провидит все, когда часы бьют.

Вступает дождь ... Высокий и безграничен,
Заслушаться его - неосторожно.
Размоет дождь то непрочный сосуд,
в который тебя природой отлит,
которым тебя оддилено от мира,
и перельет в холодный белый сумм
пространств ... Но хватит печали.
Потому нетерпеливо кричит чайник.
И славословит уют сверчок.
И во всем этом есть спокойная постоянство,
Как за века ничего здесь не произошло.
Всегда здесь бил часы в углу.
Всегда под ним девочка вырастало.
В толстые косички банты заплетали.
И сумерки касались окна ...
Все мина ...
Но вечно будет -
твой дом, и осень, и ласковое чудо
концерта для дождя и сверчка.