Question

Придумати легенду про ластівку

Answer 1

Жили на Росі, в самісінькому гирлі її двоє молодят – Мил і Лепа. Гарні були такі, що на їхнє весілля всі Боги злетілися з Вирію.

Нерозлийводою їх називали, бо скрізь вони ходили разом, Мил і Лепа. Навіть на полювання. Меткі в стрільбі з лука обоє. Прудконогі – лише Стрибог міг їх наздогнати під час бігу.

Звагою палали їхні очі. І невимовно палкою любов’ю одне одного. Серця мали добрі і ласкаві: свою здобич вони віддавали найперше старим і немічним людям. Їх любили небо і земля, води й ліси, люди й Боги. Сам Троян, Бог-місяць, Бог-тесля, збудував їм оселю там, де нині Хрещатик біліє біля гирла Росі. Сам громовержець просив Мила полювати в Перуновій пущі лютих вепрів, яких розвелось багато і які підривали коріння дубів. І Мил ходив до Перунів. Сам. Без чарівної Лепи, бо в Перунову пущу жінкам ходу не було – громовержець уникав жіночої статі. Тож збирається Мил на полювання в Перуни, а Лепа місця не знаходить. Гайне хоч назирці за своїм коханим. Тоді він побачить, заверне її: не можна гнівити Перуна! Та одного разу невгамовна Лепа таки непомітно прийшла назирці. Та й заклякла за кущем папороті. Бачить, аж страшнющий вепр – як гора! – рохкає і риє замлю, коріння дуба вивертаючи.

Кинув у нього дротик Мил і завмер з мечем під дубом.

Заревів поранений сікач, аж листя посипалося з дерев. Помчав на Мила, наставивши ікла.

Завмерла Лепа. І коли кабан ось-ось мав уже прохромити коханого, вона скрикнула. Мил вчасно відскочив, і сікач загородив свої гострі ікла в дуба. мил блискавичним і могутнім ударом гострого меча відтяв звірові голову.

Бризнула кров на груди мисливцеві.

“Коханий мій, ти живий!” – підбігла Лепа й припала до закривавлених грудей Мила.

“Пташечко ти моя!” – скрикнув схвильований Мил.

Поцілувалися моллодята і… пташками стали. Бо уздрів їх Перун і розгнівався, що жінка ступила в його пущу.

Полетіли Мил і Лепа у світ гострокрилими красивими пташками, що їх роси ластівками нарекли.

Понесли тії пташки червоні мітки на грудях від крові мила і Лепи.

Гнізда в’ють ластівки на людських оселях, бо люди ж – їхні родичі.

І зустрічають росів з далеких походів щебетом. Так само супроводжують душі померлих у Вирій.

Answer 2

Легенда про ластівку

У давні часи, коли світ був ще молодим і повний загадок, жила одна маленька пташка на ім'я Ластівка. Ластівка була надзвичайно прекрасною і мудрою пташкою, яка завжди допомагала іншим тваринам у їхніх потребах.

Легенда про Ластівку починається з маленького села, де жили люди, які були вкрай нещасливі. Село було опустеле і занедбане, і ніхто не знав, як йому допомогти. Люди були відчайдушні і звернулися до Ластівки, просячи її про пораду.

Ластівка добре знала, що робити. Вона зібрала всіх пташок з села і організувала велику раду. Разом вони прийшли до висновку, що село страждає від браку води. Ластівка покликала своїх друзів-хмаринок і просила їх принести дощ.

Хмаринки з великим задоволенням погодилися допомогти і почали накопичувати воду у своїх хмарах. Коли настане час, вони випустять її у вигляді дощу, щоб оживити землю села.

Ластівка тим часом поспішно повернулася до села, щоб попередити людей про наближаючийся дощ. Вона злетіла на дахи будинків і почала співати голосні пісні, щоб привернути увагу всіх.

Люди, почувши спів Ластівки, здивувалися і збіглися на вулиці, де вони побачили чудовий зоряний небосхил і почули перший краплинку дощу. Село ожило новим життям, зеленіючи і розквітаючи.

Люди були вдячні Ластівці за її допомогу і вчилися бути більш бережними до природи. З того часу Ластівка стала символом надії і доброти, а її спів став символом приходу весни.

Кажуть, що Ластівка все ще допомагає людям, особливо тим, хто втратив надію. Вона літає високо у небі, ніби охороняючи людей зверху. Її спів нагадує про те, що завжди є світло в кінці темного тунелю і ніщо не є безнадійним.

Це була легенда про Ластівку - маленьку пташку з великим серцем, яка змінила життя людей і нагадала їм про важливість співпраці та бережного ставлення до природи.