Question

Потрібен монолог для дівчини із будь якої п'єси українською мовою

Answer 1

Анна сама (монолог Анни)
       
Анна (пiд вiк­ном мо­тає пря­жу на мо­то­ви­ло i чис­лить нит­ки). Оди­над­цять, два­над­цять, три­над­цять, чо­тир­над­цять, п'ятнад­цять. (Зу­пи­няється.) Се­мий день уже йо­го не­ма. Чень ни­нi прий­де. I бо­юсь йо­го, i жи­ти без нього не мо­жу. (Мо­тає да­лi.) Шiст­над­цять, сiм­над­цять, вi­сiм­над­цять, дев'ятнад­цять, двад­цять. (Зу­пи­няється, заж­му­рює очi i за­ду­мується.) Який страш­ний! Який грiз­ний! А що за си­ла! Здається, як­би хо­тiв, то так би i роз­да­вив Ме­не i то­го… мой­ого… ха­ля­пу. Пог­ля­дом од­ним про­шиб би. I чим страш­нi­ший, чим ост­рi­ше до ме­не го­во­рить, тим, здається, я бiльше люб­лю йо­го. Вся трем­чу, а так i здається, що то­ну в нiм, роб­люсь час­ти­ною йо­го. I не­ма у ме­не то­дi своєї во­лi, анi своєї дум­ки, анi си­ли, анi зас­та­но­ви, нi­чо­го. Все ме­нi то­дi бай­ду­же, все го­то­ва вiд­да­ти йо­му, ки­ну­ти в бо­ло­то, ко­ли вiн то­го схо­че! Ах! (Мо­тає да­лi.) Двад­цять i од­на, i двi, i три, i чо­ти­ри. (Зав'язує пас­мо.) Та й чи ж не вiд­да­ла я йо­му все, все, що мо­же вiд­да­ти жiн­ка лю­бо­му чо­ло­вi­ко­вi? На­вiть ду­шу свою, честь жi­но­чу, свою доб­ру сла­ву. При­ся­гу для нього зла­ма­ла. Са­ма се­бе на людський пос­мiх вiд­да­ла. Ну, i що жi Ме­нi бай­ду­же! Вiн для ме­не все: i свiт, i лю­ди, i честь, i при­ся­га. (Мо­тає.) Од­на, двi, три, чо­ти­ри, п'ять, шiсть…

Іван Якович Франко "Украдене щастя"

І ще подивіться "Царівна" Ольги Кобилянської.

Answer 2

Звісно! Ось монолог із п'єси Лесі Українки "Лісова пісня". Цей монолог належить головній героїні Мавці, яка висловлює свої думки про кохання та життя:

Мавка: (Стоїть біля річки, глядає на воду)

Ой, які ж ви, води ріки, мовчазні та глибокі. Куди несете свої хвилі, чого шукаєте в далекім морі? Чи там є щастя, чи там є кохання?

(Пауза, слухає шум річки)

Мабуть, ніхто не може дати відповідь на ці питання. Життя загадкове, як ці води. І хоча ми, люди, стоїмо на землі, доторкнутись до сенсу життя так і не можемо. Ми, як ті тіні, що літають над поверхнею води – мимолітні і примхливі.

(Легко посміхається)

Та й я не краща за ці тіні. Я теж душу маю, я теж можу кохати. І мені так хочеться вірити, що кохання – це сила, яка змінює все, навіть найбільші гіркість. Кохання – неначе весна, коли приходить у ліс, і все оживає, розцвітає.

(Поглядає на небо)

Чи є хтось, хто зможе зрозуміти мої мрії? Чи є в цьому світі душа, яка зможе злитись з моєю? Якби хоч одна доля зустрілась зі мною на шляху, то моє серце заспівало б від щастя, наче пташка у ранковому садку.

(Закриває очі)

Але день за днем я блукаю у цьому лісі, самотня і нещаслива. Лісова пісня відбивається у моєму серці, наче голос тих вод ріки. І якщо хтось колись почує цю пісню, може зрозуміє, що вона – це заклик до кохання, до щастя, до віри в себе.

(Відчайдушно)

Прошу, нехай знайдеться хтось, хто зможе зрозуміти мої слова. Хто зможе розгадати мої думки. Хто стане моїм втіхою в цьому лісі безмежному. Хто простягне руку, і я відчую тепло його долоні.

(Відвертається від річки)

Можливо, така людина ніколи не з'явиться у моєму житті. Але я не здамся. Я буду вірити в чудо. Я буду співати свою пісню, навіть якщо ніхто не почує. Бо в серці моїм засіяла надія, і вона зростає, наче зелений гай у лісі.

(Мовить тихо, майже шепотом)

Кохання – це магія, яка здатна змінити все. І я вірю, що колись зустріну своє чудо, яке зробить моє життя казкою.

(Розгортає руки, ніби обіймає весь світ)

Ой, мій лісе, моя доле! Покликай до мене того, хто прийде із коханням, хто принесе світло у мої темні дні. А я віддам йому своє серце, свою душу, своє все. Забери мене, лісе, у той світ, де кохання цвіте, як найкрасивіший квітка.

(Замикає очі, щасливо усміхається і вийде зі сцени)