Question

Напишіть будь ласка, твір опис в художньому стилі, на будь яку тему

Answer 1

 

Після довгої пори зимової сплячки та весняного періоду цвітіння у природі наступає пора буйна та спекотна – літня. Мабуть, не знайти когось, хто б не розділяв радості від приходу перших червневих днів. Кожен радіє літній порі, котра несе з собою густе буяння трав, пахощі квітів та потоки живої води літніх грозових дощів, таких жаданих у час літньої спеки.

Літо – та прекрасна пора, коли сонце дарує своє тепло найдовше в році, а короткі ночі радують своїм прохолодним подихом та сяйвом зірок у високому небі.

 

Куди не глянь – манить своїми барвами густе розмаїття природних шатів. Тут і городи, і поля, й сади тяжіють до землі плодами й квітами.

Терпко пахнуть трави у степах, густо наливаються плоди у садах та рясно спіють ягоди в лісовій гущі. М’який килим зелені, що ним вкрита земля, простягається аж до горизонту. І кожного ранку сонце, розпочинаючи день, кидає свої перші промені на цей килим, вкритий нічною росою, яка починає тремтіти й вигравати смарагдовими відтінками, приковуючи до себе погляд всього живого…Так день входить вступає в свої права, а літо ще раз виграє своєю красою.

По гаях вечорами лунають дзвінкі пісні пташиних хорів, а поміж степових трав творять свою дзвінку мелодію цвіркуни. М’яко ллється з-поміж густого кленового віття солов’їна пісня, широко розливається по полях, лине до кожної сільської хати, несучи в собі затишок теплого літнього вечора…

А коли вже природа знемагає від спеки, небеса прориваються на землю грозами й дощами, несучи природі свою життєдайну силу. Радіє земля, купається в водах і росах, і все навколо оживає, розквітає з новою силою. Радіють і люди жаданій прохолоді від рясних злив, які зрошують землю та несуть новий багатий врожай.

Прекрасні літні дні, теплі й безтурботні, наче самі мрії, не хочеться втрачати, й прощання з ними часом наганяє смуток. Кожен прагне, щоб такі дні тривали довго й ніколи не закінчувались – щоб вони плавно перейшли у вічність.

Такою є ця чудова пора. Мінлива та яскрава, не схожа на інші, і кожен може відшукати в ній для себе щось, за що її варто полюбити

http://ukrtvory.ru/tvir-opis-lita-v-xudozhnomu-stili.html

Answer 2

Вереснева мелодія

Золоті промені сонця ніжно лоскотали поле, яке тягнулося до самого горизонту. Ланцюжок квітів уздовж дороги утворював мальовничий віночок, який запрошував у світ казки. Це був вересневий ранок – час, коли природа готується до свого останнього виступу перед великим зимовим зануренням.

Марія прокидалася в цю пору з кожним днем, аби насолоджуватися неповторною красою цієї пори року. Вона була справжнім поціновувачем творінь природи та віршів, які писала сама. Кожен момент для неї був джерелом натхнення.

У той ранок, як і завжди, Марія вийшла на свою улюблену мальовничу гірську стежку. Вона відчувала тонке парчове крило вітру, яке обіймало її, ніби струмені свіжих думок, готових зробити крок у танці зі співом природи. Крок за кроком Марія зближалася з вершиною, на яку вона так часто виходила молитися або лише милуватися неповторним краєвидом.

А там, де зелені гір вже зустрічали блакитне небо, посеред зірок лежала справжня поезія – кришталеве озерце, що віддзеркалювало небесний світ. Марія відчувала, що озеро магнітно притягує її, неначе там ховаються всі відповіді на запитання, які ходили у її думках. Вона вперше помітила це озерце, коли вперше зайшла на ці гори, і відтоді воно стало символом її творчості та покликання.

Сядучи біля озера, Марія витягла з кишені блокнот та олівець. Її душа дихала в ритмі навколишньої природи, а слова, наче перлини роси, крапали на папір:

"Озеро мого відродження, Де думки линуть в небеса, Де чистий дух долає межі, Там перлинами стають слова.

І вітер шепоче мені тихо, Про життєві відкриття й мрії, Серед гір, де небо пливе в росах, Поезії крила розкрию.

Тут час зупинився у мить, І зірки говорять із мною, Озеро, ти мого серця зерцало, Мої мрії віддай мені сонцем."

Такими дотепними рядками вона подякувала озеру за натхнення, що подарувало їй нову поезію. Серце Марії було наповнене радістю і вдячністю за цю мить сполучення зі світом.

Сонце наближалось до своєї вершини, але Марія досі вагалася повертатися. Вона хотіла зберегти цю мить у своєму серці, щоб завжди мати запас натхнення, коли настане темний період або сумні думки заходитимуть до її світу.

Нарешті, з тяжким серцем, Марія піднялася і почала повертатися додому. Але вона знала, що знову повернеться до цього озера, до своєї джерельної краплі творчості. І хай будуть вітри й шторми, її серце залишиться наповненим теплом і віршами, завдяки яким вона завжди буде творити і втілювати в життя свої мрії.