Question

намалюйте намалюйте словесний портрет Марусі Чурай використавши репродукцію картини В. Маковського «українська дівчина»

Answer 1

Ответ:

правжній митець, Маруся, наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радо­щами й стражданнями. У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уосо­блені кращі моральні риси українського народу, його найвищі ду­ховні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історич­ний роман у віршах «Маруся Чурай» наскрізно. Для Ліни Костенко Маруся Чурай — не просто вродлива дів­чина з її природним бажанням кохати й бути коханою, щасли­вою в сімейному житті. Вона — натура творча, а тому особлива. Радощі й жалі простих людей дівчина чутливо вбирає в себе як свої: «Ця дівчина не просто так, Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа». Так говорить про героїню Іван Іскра, який розуміє чарівність її вроди, високість душі й талант худож­ника. Йому якраз імпонує саме здатність тонко відчувати, шля­хетно поводитися навіть у побуті. У зображенні головної героїні Ліна Костенко майстерно пере­плітає особисте і загальнонародне. Усе в романі не просто відбу­вається на тлі історичних подій: кожен вчинок, кожен характер історично обумовлений. Так, історія сім’ї Марусі, загибелі муж­нього батька пояснює багато що у її характері, ставленні до людей і світу. Починається роман сценою суду, в якій виявляється став­лення різних людей до дівчини. Для одних вона — гордість, душа народу, для інших — убивця. Сама ж Маруся, болісно переживаючи особисту драму, мовчить, не говорить про те, що зілля Гриць випив сам, що те зілля при­значалося їй. Донька Гордія та Горпини Чураїв увібрала в себе все краще, чим наділені були її батьки, увібрала в душу свою, у свій талант усе краще й від рідного народу. Ще змалечку дівчина була наді­лена, крім надзвичайної вроди, ще й величезним поетичним даром, бо могла, не стараючись і не напружуючись нітрохи, гово­рити віршами про звичайні, повсякденні, побутові речі. Вірші, за спогадами сучасників і очевидців, так і сипали з неї, рими добиралися легко й природно, маючи під собою багатюще народне джерело. Смерть батька стала очевидно, для дівчини тим пово­ротним моментом, коли дитячі словесні забавки вилилися в гли­бинну пісенність душі, у непереборну потребу творити, таку не сильну, як потреба живого дихати, чути, бачити мислити... А доля геніїв нашого народу, як правило, нелегка. Не раз люд­ська підлота, заздрість, підступність, користолюбство трощили, нищили людські долі, топтали ніжний цвіт почуття. І через це пройшла Маруся: безвольний коханий Григорій Бобренко, що під впливом хижої й владолюбної матері залишає дівчину, у яку був закоханий іще з дитинства и з якою разом виріс, і бере собі за дру­жину Ганну (Галю) Вишняк, племінницю Полтавського полков­ника Мартина Пушкаря, доньку осавула Федора Вишняка. Маруся, що чекала Гриця з походу, зберігаючи йому кришта­леву вірність, у розпачі звертається у своїх піснях то до Бога, то до людей, то до зрадливця — коханого, але долі повернути не може. У творі Ліни Костенко отруєння Гриця — трагічна помилка, непорозуміння: героїня підготувала зілля для себе, а хлопець (там він не одружений, а тільки наречении) випадково випив. Пісні ж самої Чураївни, що крок за кроком розгортають перед нами трагедію покинутої, зрадженої, знеславленої дівчини, дово­дять інше. Сама пісня «Ой не ходи, Грицю та й на вечорниці...» є і розпачливим зойком зболілої, вистражданої душі, и обвинува- чувальним актом призначення вбивці. Якщо пісні «Ішов милий горонькою», «Болить моя головонька від самого чола», «Засвіт стали козаченьки», «Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає», «Чи ти, милий, пилом припав», «Шумить-гуде дібровонька» крок за кроком розгортають сторінки трагедії душі дівочої і ницості й зради душі юначої, то пісня «Ой не ходи, Грицю...» є логічним завершенням, крапкою в розвитку їх стосунків. Доведена до відчаю, Маруся спробувала накласти на себе руки (кинулася із греблі у Ворсклу), але була врятована Іваном Іскрою, хлопцем, що безнадійно, без відповіді був закоханий у неї. А Гриць, не зважаючи на одруження, далі продовжував до неї ходити, люблячи, але знаючи, що за дружину не візьме, бо не дозволить мати. І потім, уже будучи одруженим (у романі цього немає), не полишає нещасну дівчину, ще більше вводячи її в неславу. І неможливість розплутати цей божевільний клубок людських стосунків і почуттів змушує Марусю до останнього, відчайдушного кроку — одним вчинком знищити причину своїх і його страждань. Що і було виконано. В історичному романі у віршах «Маруся Чурай» дівчину-отруйницю присуджено скарати «на горло» через повішання.

Объяснение:

Answer 2

Маруся Чурай - це героїня знаменитої української поеми Івана Котляревського "Енеїда". Вона втілена українська жінка, символ національної гідності та незалежності. Давайте спробуємо описати словесний портрет Марусі Чурай, використовуючи репродукцію картини В. Маковського "Українська дівчина":

На полотні картини «Українська дівчина» В. Маковського лежить образ, що надихає і збуджує патріотичні почуття, - це ідеальна ілюстрація Марусі Чурай. Вона предстає перед нами як виразна символіка української краси та сили.

Зорісті очі Марусі ледь зігнуті під легкими брівоньками, що нагадують пушинки над рослинами. Вони вражають своєю глибиною та натхненням, що засвідчує її рішучість і наполегливість у захисті батьківщини.

Повітряна коса Марусі вплетена у заплетіння, яке здавалося б, має власне життя - воно дзвенить мов весняний потік та шумить, наче українська пісня, розноситься на всі вітри.

Її рум'яні щоки сповнені природної свіжості, а усмішка ледь прокреслена на вустах, але в ній ми бачимо ту доброту та сердечність, які властиві нашим жінкам.

Маруся одягнута у національний український костюм, що нагадує нам про її глибокі корені та повагу до своєї культури. Кожна вишиванка та прикраса на її одязі мають свою символіку і значення.

На задньому плані відбивається українська природа - зелені ліси та полівки, що говорять про зв'язок Марусі з рідною землею.

Цей образ Марусі Чурай, відтворений у репродукції картини В. Маковського, створює враження величі, внутрішньої сили та гордості українського народу.