Question

Контрольний твір розповідного характеру з елементами роздуму в художньому стилі з використанням займенників будь ласка допоможіть

Answer 1

Ответ:Він був зовсім сам. Навколо не було жодної душі. Він згадав своє дитинство, коли він теж так само виходив на прогулянку. І тоді йому було не так самотньо. Чому ж зараз таке відчуття самотності? Чи через те, що він вже дорослий і повинен привчатись до таких ситуацій? А, можливо, тому, що він забув, як насправді бути з собою наодинці. Але він знає, що самотність - це не завжди щось погане. Іноді це може бути корисним, щоб зосередитись на своїх думках та переживаннях. А от якщо зайвий раз він забув про це і просто засмучується

Объяснение:

Answer 2

Контрольний твір розповідного характеру з елементами роздуму в художньому стилі з використанням займенників може мати таку структуру:

Вступний абзац: Можна розпочати зосередженим описом обстановки або події, яка стала поштовхом до роздуму. Для створення настрою можна використати опис навколишнього середовища.

Опис події або ситуації: У цій частині твору можна розповісти про те, що стало причиною занурення героя у світ роздуму. Важливо ретельно описати подію, місце, дійових осіб, а також передати емоції, внутрішні стани головного героя.

Роздум: У цій частині можна розглянути різні аспекти події, коментувати їх, висловлювати свої думки та почуття. Запитання, які може поставити головний герой собі або іншим персонажам, також можуть стати частиною роздуму.

Висновок: У цій частині можна підбити підсумки роздуму, висловити особисту думку про подію і її значення. Важливо показати, що герой досяг якогось нового розуміння або ж визначив свої позиції.

Після написання варто перевірити текст на наявність помилок та стилістичну відповідність.

Приклад контрольного твору розповідного характеру з елементами роздуму в художньому стилі з використанням займенників:

Сьогодні я прокинулася, як завжди, рано. Сонце злегка засіяло крізь занавіску, нагадуючи мені, що чудовий літній день почався. Я вийшла на балкон і подихала свіжим повітрям. Довкола все було таке звичайне, але один подіуменік зупинив мій подих.

На проти мене стояв хлопчик з прогнилими зубами. Він тримав в руках картину, яку, очевидно, намалював сам. Ця картина зовні не мала нічого особливого, але мені здалося, що під її поверхнею ховається якась глибока емоція. Хлопчик подивився на мене яскравими очима і сказав: "Це моє місто і тільки я можу його розуміти".

Ці слова тривожно лунали в моїй голові. Хто цей хлопчик і чому тільки він може розуміти це місто? Я як житель цього міста, як звичайна людина, чому не здатна розуміти його так, як він?

Поставлене питання стало спусковим гачком для моїх роздумів. Я почала згадувати свої подорожі містом, свої захоплення архітектурою, історією, людьми. Але усі ці розмірковання здалось мені поверховими і пустими. Я не змогла знайти відповідь на запитання, сформульоване хлопчиком.

Але потім, лежачи вранці на пляжу, засмагаючи на ніжному піску, я дійшла висновку. Місто - це не просто будинки, вулиці і історичні пам'ятки. Це люди, їх смутки, радості і мрії. І кожен з нас, якщо злякаємось заспамлювати впевненість, може розуміти цей світ краще, ніж хто-небудь інший.

Тому, коли я підійшла до хлопчика, я подарувала йому широкий посмішку та сказала: "Дякую тобі за цей натхненний момент. Ти мене навчив бачити світ з новими очима". Хлопчик відповів мені такою ж посмішкою і зник, наче видався уві сні.

З тих пір я почала розуміти моє місто краще. І кожен день, виходячи на балкон і дихаючи свіжим повітрям, я й далі бачу ту картину і відчуваю, що вона належить мені. І це надихає мене на нові відкриття та пригоди.