Question

Власне ставлення до подій, персонажів і вчинків по переказу Проза і поезія. Допоможіть будь-ласка. ПЕРЕКАЗ: До редакції журналу щодня надходять чимало щирих і відвертих листів. Люди таким чином хочуть почути для себе поради, бо розповісти свої найпотаємніші думки та проблеми незнайомій людині легше, ніж найкращому другові. Ці два листа прийшли до редакції одночасно від дівчат-ровесниць. Перша після школи пішла працювати до канцелярії. Вона вважала свою працю буденною, нецікавою і пригнічуючою. Ця дівчина заздрила тим, хто подорожує та спить в наметах, і бачить зоряне небо замість стелі. Інша працює геодезистом. Вона тижні й місяці проводить у полі. Її турбує сум за шумом міста. Дівчина заздрить своїм ровесникам, які в цей час мають можливість кожного вечора ходити в театр чи на дискотеку. Вона ненавидить свою професію, і пише про те, що напевно сіла не в “свій” потяг. Справді, це не просто вибрати “свій” потяг вчасно і правильно. Багато хто помиляється, через встановлені серед молоді бутафорські уявлення про професії. Лікар для них – це марлева пов’язка на обличчі, яскраве світло в операційній і щасливі родичі хворого за дверима очікують з квітами, бо наперед впевнені в успішності операції. Сталевар – це мужнє обличчя, твердий погляд і полум’я мартену. Геолог – це рюкзак, едельвейси, переправи через стрімкі річки, гітара біля мальовничого багаття. Але це все лише звичайні штампи, нав’язані нам телекартинами, журналами та книжками. Як же легко зобразити зовнішні атрибути професій, і як же важко збагнути прозу щоденної копіткої праці. Та, як відомо, без прози не буває поезії. Насправді, життя геолога – це довге бездоріжжя, бездомність, безсімейність. Крім мальовничих краєвидів, це ще втома, тяжка фізична праця. Життя лікаря-хірурга – це щоденне психологічне і фізичне виснаження, нічні чергування, роздратовані пацієнти, а найтяжчим обов’язком лікаря є говорити родичам про те, що хворого так і не вдалося врятувати. Життя вчителя – це не тільки букети квітів на урочисті свята, а ще й шумні перерви, перевірка зошитів до пізньої ночі, великі класи з учнями, до кожного з яких потрібно шукати індивідуальний підхід. То які знання ми маємо про працю? Чи не здається вам, що за певним штампом професії ми вже не можемо розгледіти саму людину, яка присвятила їй все життя. Ми не помічаємо ні наполегливості, ні терплячості, ні натхнення інших. Хоч фахівці, як і професії бувають різними. Отже, придивляйтесь до людей, до професій, які вас цікавлять уважніше, щоб випадково не помилитися потягом і не шкодувати про втрачений час і можливості. Навчіться дослухатися до інших людей і до власного серця, водночас не піддаючись оманливому впливу встановлених штампів. Намагайтесь пізнати всі тонкощі професії, зважити всі її переваги та недоліки, і тоді ви знайдете для себе ту працю, що буде приносити вам задоволення. Тобто це так звана “сродна праця”, про яку ще здавна згадував великий філософ Григорій Сковорода. Лише така праця допоможе вам розкривати нові свої таланти і вдосконалювати вже набуті навички.

Answer 1

От так і в нашому житті. всі ми мріяли про відомі професії. як от, бути космонавтом, лікарем. мріяли, і навіть не замислювалися про іншу сторону медалі. людина може спеціально бачити і тій чи іншій професії тільки добрі сторони, як от, велика зарплати або мала кількість робити. так саме з нашими героїнями. серце однієї лине до природи, а іша мріє про шум міста. з першого погляду, будь - яка професія є легкою. але придивившись, подумавши людина починає помічати недоліки. напевно від народження людині притаманне таке явище як сумнів. купивши нове пальто, у голову починають лізти думки: "чи не завеликі гроші я за нього дала або дав?" чи "як я зразу при покумпці не замітила чи не замітив, що воно не модне?". ці сумніви появляються і у робиті. "чи правильну роботу я вибрав?", "чому така маленька зарплата?". 
вибір професії - дуже відповідальна справа, і , на мою думки, успішність цієї справи залежить від людини. вибираючи професію потрібно дізнаватися про неї, цікавитися всіма недоліками і т.д і т.п. ми не повинні відчувати тягара при думці про нашу робту, наша робота повиння бути нашим хобі.

Answer 2

У тексті "Проза і поезія" автор розглядає відношення до професій та життя певних персонажів і ситуацій з точки зору прози та поезії. Перед нами є два листи, які надійшли до редакції журналу. У цих листах молоді жінки розповідають про свої професії і спробують зрозуміти, чому їм так не пощастило з вибором кар'єри. Один лист від дівчини, яка працює в офісі і вважає свою роботу нудною та пригнічуючою. Інший лист від дівчини-геодезистки, яка заздрить іншим своїм ровесникам, які можуть ходити на розваги, під час яких вона працює у полі.

Автор вказує на те, що існують стереотипи і уявлення про різні професії, які часто не відповідають реальності. Лікарі можуть вважатися героями завдяки фільмам і серіалам, сталевари можуть бути уявляються як справжні мужні чоловіки, а геологи можуть асоціюватися з романтичними мандрівниками. Проте за цими зовнішніми стереотипами часто ховається тяжка робота, фізичні зусилля, психологічні напруги та інші аспекти, які можуть не бути такими привабливими, якими здаються ззовні.

Автор закликає читачів приділити увагу не лише зовнішнім атрибутам професій, але і розглянути людину за її особистими якостями, талантами та індивідуальними рисами. Він надихає шукати таку роботу, яка приносить задоволення і дозволяє розвивати свої таланти і навички. Ця робота може бути названа "сродною працею," яка допомагає розкривати потенціал та здобувати нові навички.

Отже, у цьому тексті проза та поезія поєднуються для того, щоб передати важливий пізнавальний момент: не слід судити про професії лише за їх зовнішніми стереотипами, а намагатися зрозуміти і підтримувати тих, хто вибрав трудну або непопулярну професію, але віддається їй з ентузіазмом і відданістю.