Question

Твір що мене гріє у рідній хаті

Answer 1

Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.

Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.

Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.

І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.

Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.

Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко:

Та де б не ходив я в далекій дорозі,

В чужім чи у ріднім краю,

Я згадую вогник у тихій тривозі

І рідну хатину свою.

Бо дивляться в далеч засмучені очі,

Хоч тінь там моя промайне.

Бо світиться вогник у темнії ночі,

Мов кличе додому мене!

Answer 2

Весела світанкова зоря вставала за горизонтом, а я вже сидів у своїй рідній хаті, де завжди так тепло і затишно. Коли я переступав поріг, серце здавалося, що воно радісно збирається зустріти домівку, яка мене так добре знає.

Це маленьке житло, де я провів багато щасливих моментів свого життя. Тут зібрані спогади дитинства, дорослості та всіх важливих моментів, які супроводжували мою дорогу в житті. Якось, коли стає тривожно, або тяжко, згадую про ці спогади, і це завжди гріє мою душу.

Рідна хата завжди приймала мене з теплими обіймами. Саме тут я почуваюся найбільш сильним та захищеним, бо знаю, що завжди можу розраховувати на любов і підтримку рідних. Коли буваю далеко від дому, серце завжди тягнеться назад, на рідний поріг, де мене чекають.

Хата моя - це моя маленька затишна кріпость, де я завжди можу бути самим собою. Тут немає потреби відігравати роль, тут я несамовито радію, коли до мене завітають друзі, або коли я чую сміх моїх близьких. Відчуваючи це, як під теплим покривалом, я знаю, що ніщо не важливіше домашнього затишку.

Згадуючи всі ці моменти, серце наповнюється щирою вдячністю за все, що дала мені рідна хата. Вона навчила мене цінувати тепло сімейного вогнища, приймати людей такими, які вони є, і бути відданим своїм корінням.

Кожного разу, коли я повертаюсь додому, відчуваю, як це місце гріє мою душу, дарує сили й натхнення, щоб зустрічати всі випробування, які приготовані життям. Рідна хата - це моє кохання, моє натхнення, моя драгоцінна скарбниця спогадів, яка завжди зі мною, несучи тепло і любов моїх рідних.