Question

складить и запишить текст- розповидь зимовий день з уживанням прикметникив з ризними видминками но 1 минус надвори немаэ снигу

Answer 1

Oldscholar Хорошист

Зима - дивна пора року. Якщо погода гарна, я люблю прогулятися після школи засніженим парком. Ось і вчора, коли  випав м'який пухнастий сніг, я попрямував до парку. Крокувати крізь глибокі, аж до коліна, сугроби було нелегко, але я дуже люблю ходити крізь свіжий пухкий сніг. 

Сірі хмари розійшлися, і визирнуло сонце. Я ходив між високих дерев, вкритих снігом, що блищав на не по-зимовому яркому сонечку. Товстий шар снігу вкрив все: і голі дерева, і густі кущі, і промерзлу землю. Я милувався свіженьким білим сніжком і раптом побачив білку, що стрибала во гілках високої сосни. Мабуть, шукала собі шишку зі смачним насінням на обід.

Для цієї рудої красуні я припас у кишені два волоських горішки. Я обережно поклав один горішок на великий пень, счистивши з нього шар снігу, і відійшов. Обережна білочка десь з хвилинку боялася підійти, а потім спустилася з дерева, підбігла до пенька і схопила горішок своїми маленькими лапками, дуже схожими на людські руки. Дивно, але вона нікуди не побігла, а сіла просто на пні, розколола горіх навпіл і стала їсти. Коли білка доїла горіх і кинула пусті шкарлупки, я повільно підійшов до неї, протягуючи їй ще один. І білка мене не злякалася! Вона взяла горішок прямо з моєї долоні! Я був дуже радий.

Ость така у мене видалася прогулянка

Answer 2

Морозний зимовий день окутав село своїм холодом. За вікном було темно, і навіть місяць не відчувався на небосхилі через щільні хмари. Звірячий вітер свистів між дахами, додаючи пустотливого настрою оточуючому світу.

У теплому затишку своєї оселі, діти розповідали один одному страшні історії про заморожені душі та загадкових лісових духів. Мовчазний день утримував у собі секрети крижаних земель, де час від часу на поверхню виплескувалися таємничі сніжинки, схожі на крихітних алмазів.

Що ж сталося зі снігом, мешканці села так і не змогли з'ясувати. Можливо, хто-то чаклував і розтопив його, чи може бути, хмари затримали його високо в горах, де він міцно спить, чекаючи на свою чергову порцію магії.

Кожен куток села залягав в тіні, ніби ховаючись від ненависного холоду. Всюди лунали кроки улюблених мешканців, які мандрували своїми домівками з роботи чи школи. Через замерзлі ріки не ходило жодного човна, адже природа зморозила їхні води до крижаної гладі.

Прикметники утворювали таємничі малюнки у думках жителів села, надавали образам характер і настрій. Захоплені мріями про теплі краї, вони використовували різні відмінки, щоб передати реальність того, що відбувається зараз і те, що могло б статися.

Щоб зігрітися, люди збиралися біля величезної камінної печі, де плескалися дрова, створюючи улюблені моменти спілкування й обміну думками. У ці хвилини мова йшла про майбутні подорожі на відпочинок та про те, як вижити в цьому холодному зимовому світі, де навіть час здавався втомленим від страждань морозу.

Але навіть в темряві та холоді не було забутніх моментів. З допомогою прикметників, носачі холодних зимових ранків вдалося знайти затишок, гріти свої серця та зберегти глибокі почуття, які так важливі у житті кожного.

Так пройшов цей день, сповнений холоду, таємничості і прикметників. І хоча снігу немає, люди не втрачають надії на теплу майбутню зиму, де крижані кристали знову прикриють землю своїм м'яким і білим ковдрою, а діти знову будуть гратися на вулицях, катаючись на санчатах під пильним оком своїх батьків.