Question

Казки моєї бабусі .Будьласка

Answer 1

Ответ:

Росла собі розкішна яблунька-дичка на самому краю села. Кожного року зацвітала вона білим цвітом разом із іншими яблуньками-подругами, що росли понад дорогою в село. Яблунька змужніла, згодом відлетіло її зернятко в траву поруч і проросло навесні зеленим паростком. Щороку піднімався пагінець вище й вище, розправляв гілочки, як птах крила, і врешті якоїсь весни сусідні деревця побачили поруч себе струнку молоду яблуньку. Вона швидко потяглася до сонця, почала розпускати бруньки для цвіту.

Мати яблуня-дичка почала прохати юну доню-яблуньку не поспішати розпускати квіти, адже ще будуть весняні морози, обпечуть вони ранній цвіт. Що вже посестри-яблуньки пізніх сортів, то й ті застерігали юнку від раннього цвітіння:

— Весняні морози не будуть ніжними, а холодним вітром розкидають, затопчуть ранній цвіт. Потерпи!

Та незважала самовпевнена молода дичка на прохання старших, надіялась обдурити весняні холоди: розпустила ніжний цвіт, вкрилася ним від початку розгалуження гілок до самого вершка, як наречена. Запишалася серед ще чорних після зими дерев. Кілька днів красувалася юна дичка, та ось одного дня налетіли холодні вітри, кинулись вони на білосніжну красуню й почали шматувати на ній цвіт.

На ранок ніхто не впізнав понівечену яблуньку, не тільки пелюстки, а й молоді пагони були сплюндровані. Загинув ніжний цвіт.

...Настало літо. На деревах зеленіло листя, між ним виблискували стиглі плоди. Яблуні гордилися багатим урожаєм, із задоволенням ділилися плодами з перехожими. Тільки одна юна яблунька-дичка була безплідною. Ще довго затягатимуться її рани на молодій кроні від весняних колючих морозів, ще довго болітиме її душа від того, що знівечила свою молодість, не послухала порад ні матері-дички, ні її подруг.

Объяснение:

Answer 2

Звісно, я з радістю почую казки вашої бабусі! На жаль, я не маю безпосереднього доступу до особистих розповідей, але можу попробувати згенерувати для вас казку на основі традиційних казок та мотивів. Ось одна з казок:

Казка про Золоту Рибку

У селі десь дуже далеко, жила бабуся Олена. Вона завжди була доброю, чуйною та розумною жінкою. У неї був маленький ставок, в якому жила Золота Рибка. Ця рибка була особливою – вона мала здатність виконати будь-яке бажання того, хто її випустить на волю.

Раз, коли бабуся Олена готувала обід, вона випадково впустила Золоту Рибку на волю. Рибка з'явилася перед нею і сказала: "О, добра бабусю, дякую за те, що випустила мене. За вашу любов до природи та всіх створінь я здійсню одне бажання – скажіть, що ви бажаєте, і я зроблю це для вас!"

Бабуся Олена була вражена та здивована, але вона не бажала нічого матеріального. Вона мало майно і завжди їй вистачало на скромні потреби. Замість цього вона сказала: "Золота Рибко, я бажаю, щоб усі мої сусіди та діти у селі були щасливі та здорові, а також, щоб у нас завжди була достатня їжі і води."

Золота Рибка радо згодилася та сказала: "Твоє бажання здійсниться." Із цими словами рибка зникла у ставку.

Після того дня, життя бабусі Олени і села змінилося. Сусіди стали добрішими один до одного, і вони завжди готові були допомогти у потребі. Діти почали вчитися іграм та придумувати нові захоплюючі забави. У селі завжди було досить їжі та води, і ніхто не зазнавав голоду.

Бабуся Олена була щаслива, бачачи, як доброта і радість поверталися в її життя та життя всіх навколо. Вона завжди пам'ятала про Золоту Рибку і була вдячна їй за те, що вона допомогла зробити світ кращим для всіх.

Так закінчується казка про Золоту Рибку та добру бабусю Олену. Нехай її приклад нагадує нам про важливість любові, доброти та бажання допомагати один одному.