Question

Написати твір-мініатюру на тему Ліна Костенко пелюстки старовинного романсу ​

Answer 1

Ответ:

Твір на тему: «Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творчості Ліни Костенко»   Коли я думаю, чую, читаю про Ліну Костенко чи про її твор­чість, то перед очима чомусь завжди з’являється постать захис­ниці Марії Оранти із Софії Київської. Така-от асоціація... Ліна Костенко ввійшла в українську поезію в шістдесяті роки. Але навіть на фоні літератури того часу, що відзначалась ліриз­мом, гуманізмом, волелюбністю, її поетична муза особливо виріз­нялася. Вона м’яка й сувора, глибоко жіноча і на диво мужня, красиво сентиментальна, але аж ніяк не плаксива і не безнадійна. Така, як про неї сказала сама поетеса у вірші «Доля». За неї «треба платити життям», отримуючи в нагороду солодку муку влучно знайденого слова: Великі поети не вміють писати віршів. Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав. Графоманові краще. Графоман вирішив написати — і написав. Списані рядками аркуші паперу для справжнього поета — це «смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самим собою». Творчість Ліни Костенко підпадає під таку харак­теристику. Вона роздумує над добром і злом, переосмислює зна­чення навколишнього світу і свого місця в ньому. Але дивна річ: силуети цієї талановитої поетеси, що їх нам являють її вірші,є надзвичайно різними, Олюднення природи, наш зв’язок з нею є однією з найбіль­ших цінностей в житті людини. У поезіях Ліни Костенко все починає рухатися, радіти і журитися, клопотатись і меланхо­лійно роздумувати: «Цей ліс живий. У нього добрі очі...», «...Ста­резні пні... літопис тиші пишуть у траві...». «Колише хмара втом­лені громи...», «Сплять діамантові жуки...». «Блакитні вії хата підніма...», «Світить сонце оком загадковим...», «Вікна сплять, засклив мороз їм сльози». Подібним світочуггєвим настроєм дихають чудові твори пое­теси, написані на згадку про дитинство. До нього веде «стежка, по якій вже тільки сніг іде» («Дзвенять у відрах крижані кру­жальця..». «Стоїть у ружах золота колиска.. «, «На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки...»). Гармонія природи, оспівана поетесою, співзвучна гармонія людських взаємин, якої вона прагнула і до якої кликало її перо. Ціла галерея портретів, змальованих нею, являє нам красу жіно­чої душі, по-справжньому глибокої та шляхетної. «Пелюстки ста­ровинного романсу» та «Апологія лицарства» розгортають перед нашим зором трагедію жінки, яка в буденних хлопотах забу­ває про свою чарівну жіночність. Вона в’яне під гнітом суєти й несвободи, поки не з’явиться той, хто помітить і возвеличить у ній жінку: О, заспівайте дивчині романс! Жінки втомились бути не прекрасними. Дещо інший, пом’якшений грою світла и тиші, силует лірич­ної героїні постає перед нами в інтимній ліриці Ліни Костенко: «Очима ти сказав мені: люблю...», «Хуртовини», «В дні, прожиті печально і просто». «Двори стоять у хуртовині айстр...» та інші. Глибоко жіночі за звучанням, ці вірші вражають делікатністю, з якою автор розкриває внутрішній стан ліричної героїні, шля­хетною стриманістю, яка облагороджує, але не ховає від уваж­ного ока бурхливу внутрішню боротьбу: «Я вас люблю. О, як я вас люблю! ...Але про це не треба говорити». Поезія Ліни Костенко глибоко філософська. Її житгєві орі­єнтири проступають у віршах «Шукайте цензора в собі», «О, не взискуй гіркого меду слави». «Між іншим». «Ще вчора була я висока...» Лірична героїня цих та інших поезій чужа всьому суєтному, відкрита людям, чесна з собою та з іншими. У них роз­кривається внутрішня цілісність поетеси, яка хоче бути такою ж гармонійною в стосунках з людьми, як і у стосунках з природою. Загальнолюдскі цінності — це лише усвідомлена внутрішня гар­монія, у якій хоче жити людина. Органною величчю сповнені ті твори Ліни Костенко, у яких звучать християнські мотиви («Шлях на Голгофу». «Перш ніж півень заспіває»). Поетеса індивіалізує, наближає до нас у часі і просторі героїв біблійної легенди. І ті мірки, за ЯКИМИ ВІЧНІСТЬ розсудила їх, читач має змогу прикласти до себе, до свого життя. Любов, ненависть, віра, зрада, самопожертва — поняття вічні, на всі часи актуальні. І тому так проникливо говорить мовою цих понять поезія Ліни Костенко, поезія добра, поезія сильного духу, любові й свободи. У своїх м’яких, здавалося б, суто жіночих поезіях Ліна Кос­тенко відбила ту боротьбу за людське в людині, яку кожен веде сам з собою. Ці мотиви можна простежити в усіх її віршах, саме цій темі присвячена її Муза. Від глибокого відчуття природи до розуміння соціальних настанов — усі ці теми в її творчості сповнені гуманізму та душевної величі людини.

Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/k/kostenko-lina/2589-tvir-na-temu-khudozhne-osmislennya-zagalnolyudskikh-tsinnostej-u-tvorchosti-lini-kostenko Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Объяснение:

Answer 2

Ліна Костенко погрузилася в світ старовинного романсу, немов пташка у розкішному гаї. Її слова, наче пелюстки квітів, пливли на хвилях ніжності й мелодії, переплітаючись зі спогадами минулого.

Письменниця чарувала своїми творами, словами, які струмували з її серця і надихали мільйони людей. Кожен рядок був наповнений відчуттями, емоціями і смутком, що танували в крижаному світлі зірок.

Ліна Костенко створила літературні шедеври, які покликані розкрити глибини людської душі. Її твори — це мости, які з'єднують сучасність зі спогадами минулого, утверджуючи цінності любові, мудрості й незалежності.

Пелюстки старовинного романсу витають навколо Ліни, розсіюючи ніжні ноти історій про кохання й розлуку, про біль і радість. Її слова пробуджують в нас ностальгію за минулим, але й надають сили і натхнення для майбутнього.

Так, Ліна Костенко — майстер слова, чарівниця емоцій та музи, що розповідає про долі людські в прекрасний спосіб. Вона продовжує здивовувати нас своєю майстерністю й талантом, нагадуючи нам, що в кожному з нас ховаються пелюстки романсу, чекаючи на свій час, щоб розквітнути й пролити світло.

Так і живе Ліна Костенко — серед пелюсток старовинного романсу, письменницею, що пробуджує в нас почуття й відкриває нові горизонти. Її творчість — це крила, що несуть нас у світ лірики та гармонії, даруючи мрії та вічне бажання жити й любити.