Question

Всем привет помогите пожалуйста надо пороставлять знаки препинания тире двоеточия и т.д вот текст. Яка пре/ичудова ве/исна! Чисте небо море блакиті м’/ьяке сонячне світло перша зелень на де/иревах. Та майже прозора зелень чомусь хве/илює І/івана він ди/евуючі/ись дивився й дивився/б на/неї. Де/ирева ще не/давно похмурі й кострубаті стали мь/’які вони схожі на/хмари світло/зеленого диму, що ось/ось здійме/ит/цься до/гори. Коло Б/будинку Т/творчості І/іван спустився по/кручі до/низу й не/наче опинився на без/слюдному острові. Хіба/що рівний постійний гуркіт автомашин нагадував про/те, що цей острів звідусюди оточенн/ний містом. Він ішов усе далі й далі по/кручі машинн/ний гул ставав тихіший про/те не пропадав. Та про нього можна забути не/згадувати бо тут/таки є справді царство при/ероди. Під/тсвічене промінн/ням ясно сяяло молодесе/иньке листя на/гілл/лі й звідусюди линув щеби/ет пташок. Пташинн/ні пісні не/начеб/то від/ткри/евали йь/ому щось у його єстві якусь не/ясну гли/ебину журливий щем. І він хотів що/б так три/евало довго. Приємно було думати про/те, що не/всі від/тчутт/тя вже знайомі йому як і не/всі відтінки старих від/тчутт/тів. А тому/то оче/ивидно він ще не/розви/евається не/пізнав цей світ і самого себе до кінця… У/все навколо пташині голоси сяянн/ня молодого листя під/тбадьорли/ева свіжість квітневого повітря від/ткри/евались перед/хлопцем по/новому. Від/ткри/евались в/одночас не/ втрачаючи/і своєї таємниці своєї с/зпоконвічної загадки. І І/іван думав що ли/ебонь ні/хто не/в/змозі проникнути в най/сокровенн/ніші тайники при/ероди. Йдучи/і по/між тихих де/ирев на/Д/дніпровській кручі/и бачачи/і віддалік за/гілл/лям не/аби/якої синяви річку могутній плин її води хлопець не/мов зази/ерав не/тільки у/ве/исняну душу при/ероди а й у свою ве/исняну душу в якій так само від/тби/евалися зміни.

Answer 1

Ответ:

Яка пречудова весна!

Чисте небо, море блакиті, м’яке сонячне світло, перша зелень

на деревах. Та майже прозора зелень чомусь хвилює Івана, він

дивуючись дивився й дивився б на неї. Дерева, ще недавно

похмурі й кострубаті, стали м’які, вони схожі на хмари світло-зеленого диму, що здійметься дороги.

Коло Будинку Творчості Іван спустився по кручі донизу

й неначе опинився на безлюдному острові. Хіба що рівний

постійний гуркіт автомашин нагадував про те, що цей острів

звідусюди оточенний містом. Він ішов усе далі й далі по кручі,

машинний гул ставав тихіший проте не пропадав. Та про нього

можна забути, не згадувати, бо тут таки є справді царство природи.

Підсвічене промінням, ясно сяяло молодесенька листя

на гіллі й звідусюди линув щебет пташок. Пташинні пісні

неначебто відкривали йому щось у його єстві якусь не ясну

глибину журливий щем. І він хотів щоб так тривало довго.

Приємно було думати про те, що не всі відчуття вже знайомі

йому, як і не всі відтінки старих відчуттів. А тому-то очевидно,

він ще не розвивається не пізнав цей світ і самого себе до кінця…

У все навколо: пташині голоси, сяяння молодого листя,

підбадьорлива свіжість квітневого повітря відкривались

перед хлопцем по-новому. Відкривались водночас не

втрачаючи своєї таємниці своєї споконвічники загадки. І Іван

думав, що либонь ніхто невзмозі проникнути в

найсокровеніші тайники природи. Йдучи поміж тихих

дерев на дніпровській кручі, бачачи віддалік за гіллям

неабиякої синяви річку могутній плин її води, хлопець немов

зазирав не тільки у весняну душу природи, а й у свою

весняну душу, в якій так само відбивалися зміни.

Answer 2

Ответ:

Напиши по русскому и я сделаю

Answer 3

Для улучшения понимания текста и его правильной пунктуации, вот текст с добавленными знаками препинания, тире и двоеточием:

"Яка прекрасна весна! Чисте небо, море блакиті, м’яке сонячне світло, перша зелень на деревах. Та майже прозора зелень чомусь хвилює Івана, він дивився й дивився на неї. Дерева ще не давно похмурі й кострубаті стали м’які, вони схожі на хмари світло-зеленого диму, що ось-ось здійметься догори.

Коло будинку Творчості Іван спустився по кручі донизу й неначе опинився на безлюдному острові. Хібащо рівний, постійний гуркіт автомашин нагадував про те, що цей острів звідусюди оточений містом.

Він ішов все далі й далі по кручі, машинний гул ставав тихіший, про те не пропадав. Та про нього можна забути, не згадувати, бо тут таки є справді царство природи. Підсвічене промінням ясно сяяло молоденьке листя на гіллях, і звідусюди линув щебіт пташок. Пташині пісні неначебто відкривали щось у його єстві, якусь неясну глибину, журливий щем. І він хотів, щоб так тривало довго. Приємно було думати про те, що не всі відчуття вже знайомі йому, як і не всі відтінки старих відчуттів. А тому-то очевидно він ще не розвивається, не пізнав цей світ і самого себе до кінця…

Усе навколо пташині голоси, сяяння молодого листя підтягують свіжість квітневого повітря, відкриваються перед хлопцем по-новому. Відкриваються одночасно, не втрачаючи своєї таємниці, своєї зіпоконвічної загадки. І Іван думав, що лісовий дух природи завжди недосяжний. Йдучи посеред тихих дерев на Дніпровській кручі, і бачачи віддалік за гіллям неабиякої синяви річку могутній плин її води, хлопець немов зазирав, не тільки у весняну душу природи, а й у свою весняну душу, в якій так само відбивалися зміни."