Question

Попрацюйте, будь ласка, над написанням есе. Даю 100 Прочитайте, будь ласка, зразок есе Мозаїка української душі Українська душа… Якась особлива вона? Думаю, так. Є в ній щось таке, чого нема в інших. Така вона яскрава, насичена кольорами. У ній – миролюбність і сміливість, волелюбність і духовність, образність сприйняття і сентиментальність, сердечність і життєрадісність. Найперше, миролюбність. Українці ніколи ні на кого не нападали. Козаки, наприклад, були вправними воїнами, аде вони лише захищали свої землі, визволяли бранців. Ніколи українець «неситим оком» не позирав на сусідські землі. І щасливими ми можемо бути лише на рідній землі. Там, де батьківська хата, де тополя край села, де рідні вулиці й проспекти. Дворик, у якому ти виріс, у якому найціннішою була хлопчача дружба… Але нашого цвіту, як кажуть, по всьому світу. І там ми приклад миролюбної, вільнолюбивої, талановитої людини. Канадці, наприклад, говорять про те, що вони вдячні саме українцям за відродження аграрно-промислового комплексу. Так, українці-емігранти, оті вільнолюбиві люди, шукачі щастя-долі, талановиті, працелюбні, щирі, зробили багато для розвитку економіки тих країн, до яких виїхали в різні часи. Але при цьому зберегли свою культуру, звичаї, традиції. Багато хто з них уже й мови рідної не знає, але залишається в душі українцем! Шкода, дуже шкода, що ці роботящі руки не потрібні були вдома, на рідній землі! А що зараз спостерігаємо? Більше мільйона українців-заробітчан! Відірвані від родин, від України! Та вірю, свято вірю, що все місить змінитись на краще! Тут не можна бути просто спостерігачем! Не будьмо байдужими до долі Батьківщини! Не словами, а ділами доводьмо свою любов неньці Україні! По-друге, справжні українці сміливі, навіть відчайдушні. Це в нас вже на генному рівні. Ми не боїмось дивитись ворогові в очі! Висловлюємо свою волю й думку! І як би в житті не було скрутно, український народ ніколи не схилить голови і не стане на коліна перед ворогом! І внутрішнім, і зовнішнім! Але чому, чому ж такий важкий, тернистий шлях нашого народу до щастя? Багато хто з великих українців задавався цим питанням. Серед них І.Я.Франко, поет, мислитель, патріот, він з болем писав: «Задарма край твій весь политий кров’ю твоїх борців? Йому вже не пишаться у красоті, свободі і здоров’ю?» І стверджував: «Вірю в силу духа і в день воскресний твойого повстання…» По-третє, можливо, ми занадто сентиментальні? Хоча не вважаю цю рису негативною. Але все ж треба бути більш рішучими! А ми звикли все пробачати, вірити, що розум, світло переможе. А треба діяти! В українській мові є слово «воріженьки»! У якій ще мові є пестливе слово, що називає ворога? Здається, факт існування такого слова нас добре характеризує! Що для українця є найціннішим? Воля, Україна, родина! Наші люди життєрадісні, мають іскрометне почуття гумору. Хто ще може так глузувати зі своїх недоліків?! Може, ми ідеальні? Ні, нам є над чим працювати! Наприклад, підвищувати власну самооцінку, боротися з безпечністю, наївністю. А які українці талановиті! І художники, і співаки, і музиканти! Ось хоч би «Очи черные» - відомий романс. Дехто вважає його народним, але ні! Є автор – Євген Гребінка, українець! А «Колядка дзвонів»! Уже давно стала невід’ємною частиною різдвяної культури американців! А це ж знаменитий «Щедрик» М.Леонтовича! І останнє: кого я вважаю українцем? Того, хто мислить по-українськи, думає, співпереживає по- українськи! Хто любить Україну, вважає її рідною землею! Хто відстоює її незалежність, мову, територію! Для кого Україна – понад усе!

Answer 1

Ответ:

Нова збірка віршів Є.

Юхниці «Мозаїка метафор – сюжети і характери» багатогранна та насичена, неначе

густий мед. Що й не дивно, адже твори до

книжки призбирувалися не один рік. Тут і дитячі вірші, й подорожні

замальовки, і мало не документальні свідчення про численні

побутові ситуації, і просто сповідь втомленої душі, а ще – мініатюри про

кохання, втрату ілюзій, роздуми про обнадійливе майбутнє…

Недарма в назву

винесено містке, багатогранне визначення: «Мозаїка…». Як різноколірні скельця з

нерівними краями, зібрані шматочки-слова стають у рядки, підіймаючи завісу, що

приховує поетову натуру. Вловити її сутність важко чи просто неможливо в масиві думок-лабіринтів, викладених на папері

різними штрихами, сплесками, настроями,

барвами. Проте, якщо все ж таки спробувати проникнути до серцевини

текстів, то перше, що спадає на думку, –

несподіваність, раптовість, спонтанність…Усе це годі знайти серед нинішньої стерео¬типної «небесної

блакиті» та «очей-озер».

У поезії Є. Юхниці

маємо автентичність, мереживо не

завжди вдалих, але завжди (!)

оригінальних порівнянь і метафор. Можна знайти неоковирності, але не шаблони, прохідні місця, повтори. А ще

вражає воістину нескінченна щирість.

Читаєш рядок за рядком і не можеш уявити, чим закінчиться твір, що далі буде з ліричним героєм, які роздуми його

відвідують. На гадку спадає фольклорне: буйна голівонька, хвацька душа… Чи

багато наших сучасних поетів це мають? А якщо мають, то чи не приховують?

І чи не соромляться безпосередності,

нестримності, наївної безугавності.

Часто-густо просто-таки не вдається піддати якійсь логіці

прочитане. Плин авторських думок зазвичай загадковий, непередбачуваний. Мінлива

ритміка, тематична

несподіваність, незвичні неологізми, жвавість – усе це створює образ, якому

важко дати якусь вичерпну назву, що могла б стати візитівкою поета. Проте назва

й не потрібна. Адже правильність і надмірна скрупульозність вбиває мистецтво та

руйнує фантазію, заганяючи її в рамки буденності.

Оригінальність

Є. Юхниці в тому, що він може

перебувати як у контексті сучасної української поезії, так і поза ним. Отож

складно класифікувати лірику автора, приписати її до певного напряму. І аж ніяк

таку поезію не можна назвати штучною. Відразу впадає в око, що думки

перетворюються на рядки, наче тісто в хліб, – природно й органічно, без довгих «мук творчості». Автор не знає, куди занесе його вітер

натхнення наступного разу, проте й не хвилюється з цього приводу. Бо така

спонтанність – одна зі складових успіху.

Саме неозорість тем може дати читачеві уявлення про

екзистенційну позицію поета, а воднораз і його ліричного героя. Приваблює

актуальність обраних сюжетів, близьких

нашому сьогоденню. А оправа з метафор та епітетів, у яку зібрані прості істини та нетривіальні умовиводи, дає

змогу знайомим речам сяяти новими гранями. Несподівані фінали, обумовлені

оригінальними поглядами, змушують

перечитувати вірші й завжди знаходити щось нове чи то в змісті, чи то в грі слів та в «перетіканні»

настроєвих напівтонів.

Негармонійність (радше енгармонійність), дисонансність, неочікувані контрапункти, незвична сьогодні екстравагантність додають текстам драйву, мовби ретушують і невдалі рядки, і

кострубаті звороти, і ті росіянізми, які, наче бісенята, прокрадаються в міцне

словесне плетиво. Загалом же воно своєю правдою та філософією життя активно, хоча й не завжди органічно,

вписується в нинішній поетичний

контекст, де місця – далеко не для всіх.

Мозаїкою бажань і переживань, спогадів і почуттів Є. Юхниця

таки захоплює читача. До

«поезії-несподіванки» й ставлення може бути несподіване, проте однозначно не

байдуже. А це – найголовніше, бо натхненна творчість не стерпить байдужості.

Другий варіант:

Українська пісня… Вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією. З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні ніжністю струни чи рокотанням грому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя.

Жити в Україні і не знати народних пісень просто не можна. Українці — це саме та нація, яка зростала на своїх піснях, яка вкладала в їх слова усі переживання, душевні потрясіння, все те, що не могла просто забути. Недарма ж говорять, що українська пісня — це бездонна душа українського народу, це його мова.

Answer 2

Мозаїка української душі

Українська душа - щось неймовірно особливе. Це яскрава та насичена мозаїка різних рис, які роблять її неповторною. У ній зливаються миролюбність і сміливість, волелюбність і духовність, образність сприйняття і сентиментальність, сердечність і життєрадісність.

По-перше, миролюбність - це одна з ключових рис української душі. Українці завжди були нацією, яка воліла захищати свою землю, а не нападати на інших. Історія свідчить про те, як козаки відстоювали свої землі та визволяли бранців, не залишаючи за собою завойованих територій. Українці завжди були зв'язані зі своєю рідною землею, і це залюбки відображається в їх культурі, традиціях та способі життя.

По-друге, справжні українці відзначаються сміливістю та відчайдушністю. Ця риса закріплена в їхньому генетичному коді. Українці завжди були готові дивитися в очі ворогові, висловлювати свою волю та думку. Незалежно від труднощів та випробувань, український народ ніколи не схиляв голову перед ворогом. Ця сміливість та гідність пройшли через всі випробування часу.

Але чому ж українському народу так важко досягти щастя? Багато видатних українців, включаючи Івана Франка, долалися цього питання. Іван Франко писав про ціну, яку український народ заплатив за свою незалежність та свободу. Він вірив у силу духу та воскресіння України, і ці слова залишаються актуальними і сьогодні.

По-третє, українці можливо сентиментальні, але це необхідна частина їхньої душі. Сентиментальність допомагає зберігати пам'ять про минуле, про рідну землю та історію. Але разом з цим, важливо не лише вірити, але й діяти. Українці звикли пробачати та вірити, що добро завжди переможе, але також потрібно діяти та змінювати світ навколо себе.

Наприкінці, українці відзначаються своєю талановитістю. Вони обдаровані не лише в галузі мистецтва, але й у багатьох інших сферах життя. Українці внесли вагому історичну спадщину у галузі музики, живопису, літератури, та інших видів творчості.

Українська душа - це мозаїка різних рис і якостей, які роблять її унікальною. Вона відзначається миролюбністю, сміливістю, сентиментальністю, сердечністю та талановитістю. Ця мозаїка об'єднує українців навколо своєї культури, мови та історії. І це робить українську душу чимось неперевершеним і цінним.