Question

ПАН, ПАНІ, ПАННА, ДОБРОДІЙ, ДОБРОДІЙКА, ТОВАРИШ, ТОВАРИШКА Товариш — це людина, пов’язана з кимось почуттям дружби, щирий приятель; одноду-мець, спільник: «Хоть ти і грек, та цар правдивий. / Тобі латинці вороги: / Я твій товариш буду щирий» (І. Котляревський); «Хто ж не мріє мати вірного товариша й самому бути та-ким!» (О. Гончар). Усі похідні від нього мають саме цю семантичну основу: товаришка, то-варишувати, товаришування, товариство та ін. Будь-кого товаришем не назвеш. Для цього в нас здавна існують слова пан, пані, панна, добродій, добродійка. Вони вживані як самі, так і з означеннями шановний, вельмишановний, поважний, високоповажний, ласкавий тощо.Слово пан має два значення: представник панівного класу та форма звертання, прийнята в суспільстві. Воно вживається в сімох слов’янських мовах — українській, білоруській, поль-ській, чеській, словацькій, верхньолужицькій, нижньолужицькій. Українська мова розрізняє два значення слова пан навіть граматично: пани — представники панівного класу й панове — множина при звертанні безвідносно до класової належності.Деякі мешканці України, що досі перебувають у полоні облудних ідеалів радянської доби, категорично виступають проти слова пан як форми звертання. І посилаються при цьому на Т. Шевченка, який «не любив панів», та на наявність у нашій мові слів на кшталт панщина, запаніти тощо. Але ж Великий Кобзар уживав пан і похідні від нього й у другому значенні — як форму ввічливого звертання. Наведу кілька прикладів за «Словником мови Шевченка»: «Спасибі вам, панове-молодці, / Преславнії запорожці, / За честь, за славу, за повагу»; «Нехай вам, панове товариство, Бог допомагає»; «Панно, пташко моя! / Панно, доле моя! / Не сором-ся, дай рученьку, / Ходім погуляймо...» Українська дорадянська література, листування діячів нашої культури є для нас належ-ним дороговказом у виборі форм звертання. Наприклад, Леся Українка до своїх близьких подруг зверталася: «Дорога товаришко!» (до Ольги Кобилянської), «Товаришці на спомин» (вірш-звертання до Антоніни Макарової). У більш офіційній ситуації вживала слова добро-дію, добродійко, пане, пані. У запорозьких козаків у пошані було звертання пане товаришу, панове товариство.Фальшивість слова товариш у звертанні до першої-ліпшої людини (це все одно, що кож-ну жінку називати кохана) одразу викликала появу не зовсім рівноцінних, а то й цілком не-доречних замінників: мужчино, женщино, дєвушко, дамочко. Отже, без вагань повертаймо те, що належить нам як спадок. Пан (пані) треба вживати пе-ред прізвищем, ім’ям, назвою посади, перед службовим чи науковим званням: пане Петренку, пані Катерино, пане майстре, пане інженере (професоре, лікарю), пані вчителько, панно Лесю; добродію (добродійко) застосовуємо при звертанні без імені та прізвища: «Дякую Вам, добро-дію, за тепле слово!» (За О. Пономаревим).КАКОЙ СТИЛЬ ТЕКСТА?​

Answer 1

Ответ:

Скоріш за все публіцистичний стиль

Answer 2

Даний текст можна вважати есе або публіцистичним стилем тексту. В ньому автор аргументовано висловлює свою думку та ставлення до вживання та значення слів "пан", "пані", "товариш" та інших форм звертання в українській мові. Текст містить літературні цитати, посилання на історичний контекст, а також використовує приклади з літератури та листування діячів національної культури для підтримки своїх аргументів.

Цей текст має виразний стилістичний спрямування та використовується для вираження авторської точки зору щодо вживання слів та форм звертання в мові, тому його можна віднести до публіцистичного стилю.