Question

Помогите срочно, пожалуйста Після селянської реформи відбувались селянські заворушення?

Answer 1

Ответ: ТАК

Обьяснение: Після приходу Олександра ІІ до імператорського трону, він налаштований ліберальними поглядами, весною 1856 заявив про наміри скасування кріпацтва. Властиво практична підготовка реформи розпочалася в кінці 1856, коли був заснований таємний комітет, який мав вияснити питання про реформу "повільну, без крутих і різких переворотів, по докладно і пильно обміркованому наперед плану".У 1857 дворяни литовських і білоруських губерній (Ковенської, Віленської й Городенської) звернулися до уряду з заявою, що вони готові покласти кінець кріпацьким відносинам шляхом добровільного порозуміння з селянами. Цар у своїм указі 20 листопада 1857 похвалив литовсько-білоруських поміщиків за їх бажання "увільнити селян від кріпацької залежности" й звелів заснувати у кожній із трьох губерній особливі комітети для обмірковування програми реформи. По зразку цих комітетів почали утворюватися комітети й по інших губерніях. На початку 1858 таємний головний комітет був зроблений явним і одверто зайнявся підготовкою реформи.Влітку 1858 при Головному Комітеті була заснована спеціально Редакційна Комісія, яка зайнялася систематичним зводом усіх проєктів, які вироблялися на провінції губерніальними комітетами. До цієї комісії були закликані також два видатні українські діячі, поміщики Чернігівської губернії Василь Тарновський і Григорій Ґалаґан, які працювали в своєму губерніальному комітеті й енергійно обстоювали інтереси селян.19 лютого 1861 були оприлюднені «Маніфест» про скасування кріпосного права та «Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності», згідно з яким її позбулися 22,5 мільйонів осіб. Водночас за поміщиками залишалися всі їхні землі. Вони були зобов'язані надавати селянам так званий «садибний притулок» та тимчасові обробіткові ділянки, розміри яких визначалися спеціальними «уставними грамотами». Община залишалась, як і раніше, недоторканою.Реформа на місцях визначалася чотирма «Місцевими положеннями». Україна підпадала під дію трьох із них. Найвищі розміри наділів коливалися тут від 3 до 12 десятин на ревізьку душу (причому найбільші показники припадали на Степовий регіон), нижчі були на третину менші. На Лівобережжі землею наділяли згідно зі спадково-сімейним принципом, і відробітки тут були вищі, у Київській, Подільській та Волинській губерніях — за інвентарними правилами 1847—1848, і повинності тут були менші.

Answer 2

Після селянської реформи дійсно відбувалися селянські заворушення. Це було пов'язано з багатьма причинами.

Одна з причин була невдоволеність селян земельною політикою та розділом землі. Деякі селяни не отримали достатньо землі для оптимального господарювання, а інші втратили свої сільськогосподарські угіддя у зв'язку з їх розділом.

Крім того, існували проблеми з компенсацією для селян. Перехід від феодальної системи до капіталістичної призводив до заборгованості селян перед буржуазією, зокрема у зв'язку з покупкою землі. Це створювало фінансові проблеми, які також призводили до невдоволеності селян.

Крім того, сама селянська реформа часто була погано організована та недостатньо підготовлена. Багато селян не мали достатньо інформації про свої права та можливості, а також не одержували необхідної допомоги та підтримки в процесі реформи. Це також призводило до невдоволення та провоковало селянські заворушення.

Заворушення селян нерідко супроводжувалися насильством та актами саботажу. Селяни виражали своє невдоволення через масові страйки, спалахи народної ненависті і перешкоджали проведенню земельних реформ.

Найвідомішими прикладами селянських заворушень після селянської реформи були Криворізька, Емільчинська та Польова заворушення в Україні, Вольнодумське рухання в Росії, які відбулися з 1902 по 1905 рік. Вони були спрямовані на захист селянських прав та вимогу вирішення соціально-економічної проблематики.

Заворушення селян мали велику соціальну та політичну значимість, оскільки демонстрували масову невдоволеність та потребу в розбудові справедливої та ефективної аграрної політики. Відсутність адекватного відгуку на ці проблеми спричинила подальше збільшення напруги в суспільстві та розвиток революційних подій.