Question

Политическое положение, экономическое положение и внешняя политика в Италии в конце 19 в начала 20 века

Answer 1

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА. Прагнення Італії стати великою державою визначало зовнішньополітичний курс країни: загарбання колоній — основна ознака величі. Для ведення колоніальних війн потрібні були армія та флот.

У 80-ті рр. XIX ст. головним напрямком колоніальної експансії стала Північно-Східна Африка. У 1885 р. італійська армія захопила місто Массауа на узбережжі Червоного моря, що стало основою для завоювання першої колонії — Еритреї. У 1888 р. Італія оголосила свій протекторат над Сомалі, але отримала тільки частину країни (рештою заволоділи Англія та Франція).

Подальші колоніальні прагнення Італії були спрямовані до Ефіопії. Проте ці плани не здійснилися. Під час війни 1895—1896 рр. поблизу міста Адуа 17-тисячна італійська армія була розгромлена 100-тисячною абіссинською (ефіопською). Цю поразку сприйняли як національну ганьбу: командувача військ засудили, прем’єр-міністр пішов у відставку. Від планів створення колоніальної імперії тимчасово довелося відмовитися.

У європейських справах зовнішньополітичний курс визначався укладеним у 1888 р. союзницьким договором із Німеччиною та Австро-Угорщиною, спрямованим насамперед проти Франції. Антифранцузький характер зовнішньої політики був зумовлений тим, що Франція ще за часів Наполеона III відібрала в Італії Савойю та Ніццу, чинила перешкоди проникненню Італії в Африку (окупувала Туніс і частину Сомалі), на Балкани та Близький Схід. Лише у війні 1911 р. Італії вдалося відібрати в Османської імперії Лівію та острови Додеканес в Егейському морі.


ВИСНОВКИ

• Правлячі кола Італії після об'єднання прагнули зробити країну великою державою. Проте промислові й фінансові можливості країни не відповідали цій меті. Мобілізація ресурсів відбувалася за рахунок зубожіння населення.

• Бідність призвела до масової трудової еміграції італійців за кордон у другій половині XIX ст.

• Трудова еміграція не зняла соціальної напруженості в суспільстві. Зрештою це призвело до соціального вибуху.

Щоб приборкати революційні настрої, правлячі кола вдалися до ліберальних реформ. Проте «ера Джолітті» лише відсунула в часі соціальні катастрофи.

• Із кінця XIX ст. Італія приєдналася до колоніальних завоювань європейців. Проте значних успіхів на цьому шляху досягти не вдалося. До Першої світової війни Італія володіла Еритреєю, Італійським Сомалі та Лівією.


 

Answer 2

В конце 19 века и начале 20 века Италия сталкивалась с различными политическими, экономическими и внешнеполитическими вызовами, которые оказали значительное влияние на развитие страны.

Политическое положение: В это время Италия только начинала формировать свою национальную идентичность, так как объединение страны произошло только во второй половине 19 века. В 1861 году было объявлено создание Королевства Италии, и Рим стал его столицей в 1871 году. Тем не менее, политическая ситуация в стране оставалась нестабильной.

Италия столкнулась с серьезными внутренними проблемами, такими как социальные и экономические различия между севером и югом страны. Северная Италия была более развитой и индустриально развитой, в то время как южные регионы оставались бедными и отсталыми.

Политическая система Италии также была фрагментированной и слабой. Частые правительственные кризисы, коалиции и изменения власти приводили к нестабильности и затрудняли реализацию эффективных реформ.

Экономическое положение: Итальянская экономика в конце 19 века переживала переход от традиционной сельскохозяйственной страны к более промышленной. Промышленное производство и инфраструктура развивались в северных регионах, что способствовало росту и процветанию.

Однако развитие экономики было неравномерным, и южные регионы испытывали экономическое отсталость и бедность. Это привело к массовой миграции населения из юга в север в поисках лучших экономических возможностей.

Внешняя политика: Внешнеполитическая ситуация Италии также была сложной. Страна стремилась укрепить свою позицию в мировой политике и вести активную внешнюю политику. В конце 19 века и в начале 20 века Италия вступила в несколько важных союзов и договоров.

Наиболее значимым событием во внешней политике Италии было ее присоединение к Тройственному союзу в 1882 году. Этот союз включал Германию и Австро-Венгрию и был направлен против Франции и России. Однако со временем Италия ощутила неудовлетворенность своим положением в союзе и в последствии приняла нейтральное положение в начале Первой мировой войны. Впоследствии, в 1915 году, она присоединилась к союзникам и вступила в войну против Центральных держав.

В целом политическое, экономическое и внешнеполитическое положение Италии в конце 19 века и начале 20 века характеризовалось нестабильностью и постепенным развитием. Оно ставило перед страной много проблем и вызовов, которые нужно было преодолевать для достижения стабильности и процветания.