Question

Зміни у релігійному житті України, що відбулися в умовах незалежності

Answer 1

Ответ:

Після проголошення незалежності церковне життя в Україні пожвавилося: відбулося помітне зростання кількості релігійних громад, почали будувати храми (лише в 1991—1994 рр. було побудовано й тривало будівництво близько 2 тис. храмів), відроджувалися монастирі, духовні навчальні заклади, недільні школи.

Відносини з релігійними громадами, особами, які належать до різних конфесій, у країні регулюють Конституція України (стаття 35 про право на свободу світогляду і віросповідання) і Закон України «Про свободу совісті та релігійних організацій» від 23 квітня 1991 р., який підтверджує, що ніхто не може встановити обов’язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-який примус щодо визначення громадянином свого ставлення до релігії, участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігій. У Законі закріплено рівноправність громадян незалежно від їхнього ставлення до релігії. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви.

Одразу після проголошення незалежності виникла криза в православ’ї України, яке функціонувало на платформі Російської православної церкви (РПЦ). Собор православної церкви в Києві проголосив автокефальність (незалежність) і визнав себе Українською православною церквою (УПЦ). Собор звернувся до Московського патріархату з проханням канонізувати її в такому статусі. Проте Московський архієрейський собор категорично відхилив прохання українського Собору. Таким чином, Московський патріархат виступив категорично проти існування окремої незалежної УПЦ.

РПЦ організувала проведення наради частини українських єпископів у Харкові, яку оголосили Собором. Відповідно до настанов Московського патріархату в Харкові предстоятелем православної церкви в Україні було призначено єпископа Ростовського й Новочеркаського, керуючого справами Московської патріархії Володимира (світське ім’я Віктор Сабодан), який на Харківському соборі навіть не був присутній. Слідом за тим Україною прокотилася хвиля захоплення храмів, монастирів прибічниками Володимира, що нерідко супроводжувалося насильницькими діями. Унаслідок такого протистояння до Російської православної церкви Московського патріархату (РПЦ МП) відійшли понад 5 тис. церковних громад, низка монастирів, зокрема Києво-Печерської та Почаївської лавр.

Митрополит Філарет (світське ім’я Михайло Денисенко) не визнав цього рішення й утворив Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ КП). У червні 1992 р. відбувся об’єднавчий собор УПЦ КП та Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), яка діяла паралельно. Патріархом УПЦ КП (так вона фактично почала називатися після об’єднання) обрали Мстислава (світське ім’я Степан Скрипник), а його заступником — Філарета. Проте єдина УПЦ КП тоді не склалася. Після смерті Мстислава розкол поглибився і, по суті, був закріплений собором УАПЦ, на якому її патріархом обрали Димитрія (світське ім’я Володимир Ярема).

У свою чергу, на соборі УПЦ КП у жовтні 1993 р. патріархом цієї церкви обрали колишнього політичного в’язня, українського правозахисника Володимира (світське ім’я Василь Романюк), а його заступником став Філарет. У липні 1995 р. патріарх Володимир (Романюк) помер. Похорон патріарха в Києві переріс у справжню трагедію. Через відмову влади дозволити поховати патріарха на території Софійського собору виникло масове заворушення із застосуванням сили з боку бійців «Беркуту» та внутрішніх військ МВС. Тіло покійного патріарха поховали на тротуарі біля входу в головну браму собору.

Через деякий час патріархом УПЦ КП на соборі вищих ієрархів церкви цієї конфесії в Києві обрали Філарета. У 1997 р. РПЦ наклала на Філарета анафему (відлучення від церкви), звинувативши в розколі.

Тим часом у 2000 р. на Архієрейському соборі РПЦ було уточнено статус УПЦ МП і скасовано дію окремих положень статуту РПЦ щодо УПЦ МП. Однак статусу автономії українська церква так і не отримала.

У

Answer 2

З наближенням незалежності України в 1991 році релігійне життя країни також пройшло через певні зміни. Ось деякі з найбільш помітних змін у релігійному житті України, які відбулися в умовах незалежності:

1. Повернення релігійної свободи: Після років радянської атеїстичної політики, Україна отримала можливість вільно відзначати релігійні свята, займатися духовною діяльністю та вірити в обрану релігію без обмежень.

2. Релігійне розмаїття: В умовах незалежності зросла кількість релігійних спільнот та конфесій в Україні. Національна релігійна картинка стала більш різноманітною, включаючи православ'я (Київський та Московський патріархати), греко-католицтво, римо-католицтво, іслам, юдаїзм, протестантські спільноти та інші.

3. Повернення історичних церков: Після незалежності було відновлено діяльність історичних релігійних спільнот, таких як Українська греко-католицька церква (УГКЦ), яка стала найбільшою уніатською церквою у світі, та Київський патріархат Української православної церкви (УПЦ КП), який отримав автокефалію від Константинопольського патріархату в 2018 році.

4. Екзодус іншого релігійного впливу: Зміна політичних та культурних реалій дозволила релігійним громадам поза межами України посилювати свою присутність на території країни. Зокрема, зросла активність православних об'єднань, які контролюються Російською православною церквою.

5. Взаємодія релігії та політики: Релігія стала важливим елементом в політичному житті України. Релігійні лідери та організації активно брали участь у суспільно-політичних процесах, висловлюючи свої погляди на головні суспільні питання та події.

6. Виклики та конфлікти: Релігійне життя також супроводжувалося викликами та конфліктами. Наприклад, оголошення автокефалії Київського патріархату стало приводом для напруження відносин між Російською та Українською православними церквами.

7. Сприйняття релігійної ідентичності: В умовах незалежності громадяни України мали можливість вільно вибирати свою релігійну ідентичність, що сприяло появі більш різноманітних поглядів на віру та духовність.

Ці зміни демонструють багатогранність релігійного життя України після отримання незалежності, яке відобразило різноманітність віровчення, практик та вірувань українського населення.