Question

Художній етюд про природу (написати твір- етюд про природу)​

Answer 1

Зима

Зима. Вона чарує своєю білосніжністю і загадковісті. По вулицях вбрані в білу одежину  дерева, будівлі в білих шапках, закутана кригою річку. На жаль, пташок залишається на зимівлю мало, але вони яскравими плямами прикрашають гілки дерев і узбіччя доріг, шукаючи поживи і перегукуючись між собою.

  Особливо гарні морозні сонячні ранки, коли все мерехтить і вблискує, мороз вимальовує на шибках вікон дивні візерунки,  а сніг все порошить сріблом і огорта місто чарівною ковдрою. А ввечері метелиця кружля у світлі ліхтарів зимові метелики-сніжинки.

Або такий варіант:

Весна

Знаєте, коли наступає весна? Та тоді, коли вже несила залишатися в будинку, і десь на підсвідомому, інтуїтивному рівні увесь твій організм прагне вирватись із нього на волю, надвір, на повітря. Вдихаєш на повні груди свіже, морозне, різкувато-чисте повітря і не можеш напитися цієї життєдайної свіжості. Ще можуть лежати сніги, ще не чути співу птахів, але відчувається, що вже щось змінилося в природі. І це щось – перший подих весни.

Весна – особлива пора. Це не просто оновлення і пробудження. Це передчуття чогось нового, передчуття руху, це торжество життя.

Небо, особливо ранньої весни, високе й безмежно-прозоре, вражає свіжістю і яскравістю кольорів. Здається, що в повітряному просторі звучить вишукано-елегантна й благородна музика Моцарта…

А птахи! Ось кому можна позаздрити. Як уміють вони, забувши всі труднощі холодної зими, так щиро радіти приходу весни. Як вони щебечуть, як вихваляються один перед одним чарівністю і діапазоном своїх голосів. Їхній спів налаштовує на святковий і разом з тим трішки піднесено-хвилюючий лад. Але це хвилювання приємне, воно бадьорить.

Answer 2

Природа вічна у своїй красі і гармонії, завжди готова вразити наші душі своєю неймовірною красою. Сьогодні, я хочу поділитися з вами миттєвістю одного природного етюду.

Сонце спіткало водяні поверхні озера, надаючи їм розцвіт. Вода блищала, як тисяча брильянтів, і створювала ілюзію незрівняної казки. Коли вітерець почав грати на травах, вони поклонились, ніби вдячні за його спів. Пошепки шуміли листя дерев, наче вони обговорювали важливі події лісу.

Удалося розгледіти чимало маленьких чарівних деталей: пухнасті насінини молодого одуванчика, солодкі нектаром квітки на барвистому поляні, та сухі листочки, що обрамлювали дорогу лісу. Коли дивився уважно, природа відкривала свою неймовірну різноманітність.

Птахи заспівали своїми тонкими голосами, і їхні співи наповнили повітря музикою. Я не міг відвести очей від відчуття живої природи, яка вибухала в усіх кольорах і звуках.

Та природа не тільки красива, вона також надзвичайно мудра. Все в ній має свою роль, своє місце, і ця гармонія завжди розчулює мою душу. Все, починаючи від маленьких квітів на луках до величезних дерев у лісі, здається вплетеним у великий та загадковий образ життя.

Цей етюд про природу нагадує мені, як важливо залишати природу недоторканою та поважати її красу та різноманіття. Вона — джерело незрівняної натхнення та спокою, і вона заслуговує нашої повної прихильності та захисту. Відкриваючи своє серце природі, ми відкриваємо свою душу для величі її скарбів.