Question

Складіть розповідь про рицарські традиції​ пж

Answer 1

Ответ:

Панувала думка, що рицарю це не потрібно. Усі добре знали старе франкське прислів’я: «Хто, жодного разу не скочивши на коня, до 12 років залишається в школі, той не здатен ні до чого більш путнього, ніж стати священиком». Лише наприкінці Середньовіччя частина рицарів почала усвідомлювати важливу роль освіти.

Закінчивши навчання, юнак ще декілька років служив зброєносцем у рицаря: усюди супроводжував його і допомагав у битвах. Тільки після цього, у 18-20 років, відбувалося урочисте посвячення в рицарі. До пояса майбутнього рицаря прив’язували меч, вдягали йому шпори й ударяли кулаком по потилиці. Щоб продемонструвати свою спритність, він стрибав на коня і з усього шалу вражав списом опудало. Іноді посвячення проходило на полі бою. Юнака вдаряли плазом меча і казали: «Будь рицарем!». Навіть король мусив пройти обряд посвячення в рицарі.

У вільний від війни час улюбленою розвагою рицарів було полювання із соколом і рицарські поєдинки - турніри. На турніри, які перетворювалися на яскраві видовища, збирався натовп. Переможцем ставав той, хто за допомогою затупленого списа вибивав свого противника із сідла. Відбувалося це, як правило, без будь-яких тілесних ушкоджень, але іноді траплялися нещасні випадки. У XVI ст. французький король Генріх II помер від поранення в око. Турніри давали успішним рицарям чималий матеріальний зиск. Вони отримували за переможеного викуп, а також його коня, зброю і обладунок.

Порушення васалом своїх обов’язків, заплутаність відносин між сеньйорами та їхніми численними васалами, прагнення феодалів пограбувати слабшого сусіда - усе це призводило до безперервних війн. Церква намагалася обмежити їхній розмах. З кінця X ст. вона постійно закликала до «Божого миру». Упродовж нього, тобто з вечора середи до ранку понеділка, а також у великі свята воювати заборонялося. Пізніше накази про обмеження воєнних дій почали видавати королі. Згодом і феодали зрозуміли, що за будь-якої суперечки краще не знищувати церков, млинів і селянських посівів у володіннях один одного. Поступово складалися «правила війни», які стали частиною своєрідного «кодексу рицарської честі». Він передбачав хоробрість у битві, вірність сеньйору, захист християнської віри, надання заступництва знедоленим та немічним. Найганебнішим вважалося боягузтво, а честь цінувалася вище за життя.

Объяснение:

Answer 2

Рицарські традиції – це великий шар культурної спадщини, пов'язаний з епохою середньовіччя, коли рицарі відігравали ключову роль у суспільстві. Рицарство виникло приблизно в XI столітті в Західній Європі та існувало протягом багатьох століть. Рицарі були воїнами-всадниками, які служили своєму владарю, брали участь у лицарських турнірах, дотримувалися певних кодексів та моральних принципів.

Однією з основних рис рицарського життя була самовладдя. Рицарі навчалися володіти військовою майстерністю, включаючи обіг коня та володіння зброєю. Також важливим було виховання моральної сили та чесності. Кожен рицар прагнув служити своєму владарю, захищати беззахисних та бути справжнім лицарем.

Рицарі також відзначалися великою різноманітністю символів та ритуалів. Наприклад, вони носили особливий одяг, що включав у себе барвисті та вишукані мантії, а також специфічні герби та знаки. Це допомагало визначити їхнє соціальне становище та виявляти принади.

Рицарські турніри були ще однією важливою частиною рицарських традицій. Це були спортивні заходи, де рицарі змагалися у вправах на конях та військових навичках. Турніри включали в себе також елементи розваг та спільноти, і вони відображали справжні цінності рицарства.

Однією з найважливіших складових рицарського життя був Кодекс лицаря, також відомий як "Кодекс честі". Цей кодекс визначав правила чесності, відданості, мужності та гідності для рицарів. Вони зобов'язувались захищати беззахисних, допомагати слабким та дотримуватися високих моральних стандартів.

З розвитком часу рицарські традиції втратили свою первинну вагу, проте вони залишаються частиною культурної спадщини та історії. Романтизоване уявлення про рицарське життя залишається популярним в літературі, мистецтві та кіно.