Question

Допоможить будь ласка: Склади казку про яблуньку,ДМИТРА ПАВЛИЧКО у якій вона розповідає про те, що трапилося."

Answer 1

На узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову, кучеряве, як вільце, зеленіло деревце. І зайчатко, і лисичка називали його — дичка, і колись давно-давно липам скаржилось воно:— Чом я дике? Я не дике! Скоро виросту велике. Нині зовсім невеличке п’ю водичку од кринички, що прозора наче скло… Із зернятка я зросло. Ось довкола ліс буя… Може, кленом стану я, може, дубом в лісі скраю, ще не відаю, не знаю…Тут при нім зайчатко стало, подивилося й сказало:— Ти із яблука, що впало. До землі вчепилось ти, щоб під дощиком рости. Через років сім чи вісім станеш яблунею в лісі!Засміялись лопухи:— Хі-хі-хі! Хи-хи-хи! З неї яблуні не буде, бо затопчуть її люди. Якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід!Але йшов узліссям дід. З корячка води напився і на дичку задивився: «Непомітна, невеличка, але яблунька, хоч дичка. В бур’янах густих вона, але в корені міцна…»Вирвав дід скрізь лопухи і сказав:— Роздивляйсь зелені сни, а пізніше, восени, я візьму тебе в мій сад, де порічки й виноград, де квітує все зелене,— станеш щепою у мене!І коли зжовтів весь ліс, деревце дідусь приніс до господи й посадив і довкіл обгородив, щоб не сміли зайченята взимку яблуньку чухрати. А на весну залюбки прищепив дідусь бруньки з яблунь тих, що вже великі, що культурні, а не дикі… Й деревце розвеселилось, шовком-цвітом рясно вкрилось. І зросла, як дід хотів, яблуня семи сортів. Дозрівали на осонні білі яблука й червоні.От і казка невеличка вам про яблуню, про Дичку.

Answer 2

Колись-то в далекому селі з'явилася неймовірно красива яблунька. Вона росла прямо посеред подвір'я Дмитра Павличка, місцевого селянина. Кожного року вона радувала своїми соковитими яблуками не лише Дмитра, а й усіх жителів села.

Яблунька мала особливу здатність - вона могла розповідати про все, що траплялося навколо неї. Вона мала знання про кожну людину, кожну подію і кожну історію села. І так сталося, що Дмитро Павличко став її найближчим другом і слухачем.

Одного разу, коли сонце яскраво припікало, Дмитро підійшов до яблуньки, сів під нею і сказав: "О мудра яблунько, розкажи мені, що трапилося сьогодні в нашому селі".

Яблунька почала розповідати про веселі пригоди дітей, які гралися на подвір'ї. Вона описувала, як вони вигадували нові ігри і дружно сміялися. Потім яблунька перейшла до історії про сусіда, який вирощував квіти, і як його город став найкращим у всьому селі. І навіть розповіла про старого кота, який вмів танцювати на двох лапах.

Дмитро слухав казку з захопленням. Кожне слово яблуньки зачаровувало його. Він усвідомив, що кожна маленька подія в селі має свою вагу і значення. І що навіть найпростіші речі можуть стати джерелом радості і вдячності.

Завершивши свою розповідь, яблунька шепнула Дмитрові: "Пам'ятай, Дмитре, кожен день приховує в собі казку. Ти лише повинен знайти її і насолодитися кожним моментом".

З цього дня Дмитро став більш уважним до навколишнього світу. Він вже не пропускав жодної миті, бо кожна з них мала свою унікальну історію. І яблунька стала його нагадуванням про це - завжди готовим розповісти про красу та дива, що трапляються навколо.

Так закінчилася казка про яблуньку Дмитра Павличка, яка розповідала про те, що трапилося в селі. Але це була не просто казка - це було нагадування про те, що світ навколо нас повний загадок і дива, які чекають на нас, лише чекають, щоб ми їх помітили і насолодилися кожним моментом.