Question

Вірші Лесі Українки про квіти

Answer 1

«Квіток, квіток, як можна більше квітів…»

Леся Українка

«Квіток, квіток, як можна більше квітів

І білого серпанку на обличчя,

Того, що звуть ілюзією…» Боже!

Як часто ті слова вчуваються мені

Посеред ночі: «Квітів, безліч квітів!

Я ж так любив красу!..» Мій бідний друже,

Я принесла тобі всі квіти, що дала

Скупа весна твого скупого краю,

Я всі зібрала і в труну вложила,

Всю ту весну убогу поховала.

Ти спиш в землі між мертвими квітками,

І страшно думати мені про них

І про твій сон, я краще знов укрию

Серпанками ілюзії твій сон,

Щоб не чіпать страшних містерій смерті.

Я досить слухала її прелюдій,

Вони мені морозили всю кров,

Вони мене у камінь обертали;

Я досі того вимовить не можу,

Чого мене навчила пісня смерті.

Ні, ні, мій друже, спи спокійно, спи,

Я не скажу нікому слів таємних.

Квіток просив ти? дам тобі їх більше,

Ніж та ворожая весна дала,

Весна та люта, що тебе забрала.

Я дам живих квіток, зрошу їх кров’ю,

І заблищать вони, немов рубіни, –

Не так, як ті бліді, убогі квіти

Весни лихої, – і не будуть в’януть,

І в землю не підуть, і не умруть,

І ти знов оживеш в вінку живому

Живих квіток; ілюзії серпанок,

Серпанок мрій моїх тебе скрасить,

Та не закриє, будеш ти сіяти,

Як промінь сонця в мареві легенькім,

Що стелеться по золотому полі.

Нехай собі минає рік за роком,

Нехай мій вік уплине за водою,

Ти житимеш красою серед квітів,

Я житиму сльозою серед співів.