Question

Вірш про заснування києва

Answer 1

Оли ж поляни жили особно і володіли родами своїми, — бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм своїх місцях, володіючи кожен родом своїм, — то було [між них] три брати: одному ім'я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Борич а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом, І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони [тут] звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.

Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому [й] казали: «На перевіз на Київ». Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він доЦесарограда. А сей | Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, [щоправда, до якого] , а тільки про те відаєм що велику честь, як ото розказують, прийняв він од [того] цесаря,-котрого я не знаю, [як не знаю] і при котрім він цесарі приходив [туди].

А коли він вертався назад, [то] прийшов до Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів [тут] сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що жили поблизу. Так що й донині називають дунайці городище те — Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скончав живоття своє. І два брати його, Щек і Хори і сестра їх Либідь тут скончалися.

А по сих братах почав рід їхній держати княжіння в полян.

Answer 2

Київ – давнє місто в серці України,
Самотнє на високому пагорбі стоїть,
Де могутні Дніпро свої води носить,
Там легенда стара розквітає в красі.

За легендою, він був заснований
Великим Києм, сильним і мудрим князем.
Його курені, заправди, жили та здивули,
Бо Києву вони в житті не знавали.

Погодила вся курінь, братія зібралась,
Відправилися вони в мандри незабутні.
Стали всі до Дніпра, його глибокого,
І купили вони ту землю святунку.

Було це вранці, на світанку зорянім,
Серце Кия палає вогнем поезії,
Слухає степових птахів пісню про волю,
Тоді говорить князь козацьким словами:

"Тут хочу побудувать місто величне,
Що засипається золотом сонця,
Зведемо ми церкви, палаці та міста,
Щоб Київ був пишним, прекрасним на межах".

З медяником розпочався ранок ясний,
Сонце розплекало по землі золото,
Києви розбудили своїм розмахом вправним,
Вже лунають дарниці, вже благословили.

І раптом засяяла зоря на очах,
То голос діда Кия щедро промовляє:
"Звернися до Дніпра і зроби його святим,
Вода ця – сором і слава, бути напевне".

З гордо взведеною головою слідує,
Кия вродлива дочка, Либідь тому й звати.
Вона натрудилась, а потім замовкла,
Бо витекли з Дніпра жива й блага вода.

Кия восхищений, поцілував Либідь,
Пригощає її медом та китайським чаєм,
Вона його питає: "Що буде з Дніпром?",
"А Дніпро потече, між містами плясає".

Майбутнє відкрилося ясне та широке,
Помолився Кий, і живі води пішли,
Либідь палає в огні, Дніпром обіймається,
Як замкненим колом, почуттями стоїть.

І так Київ засновують, камінь на камені,
Будують храми, монастирі й церкві.
Він зійшов нарешті, як дивні мандрівники,
Бо Київ – найкращий, адже він його вільний!