Question

Твір-роздум про миттєве і вічне, сенс життя, щастя людини (за творами П. Тичини)

Answer 1

Ответ:

Новели Винниченка відкрили нові горизонти в дослідженні таємниць людської душі, "темних" інстинктів і підсвідомих імпульсів, людської особистості. Дошукуючись прихованих причин, подій і вияву в поведінці персонажів об'єктивних законів, письменник водночас зберігає їх внутрішню свободу, своєрідність, непередбаченість. Він зображує людей, що вирізняються своїм темпераментом, інтелектом, волею, активністю.

Герої Винниченка шукають відповіді на питання про смисл життя, доцільність існування людства. Письменник розглядає смерть як частину неминучої та гіркої правди життя. Думати про смерть в ім'я життя — такий зміст оповідань екзистенційної проблематики Винниченка. Наслідуючи ідеї Ніцше (поєднання соціокультурних і біологічних начал у людині), письменник пояснює вчинки героїв психологічними причинами.

З темою смерті пов'язані роздуми про швидкоплинність часу, про зв'язок з майбутнім, про час — історичний і космічний, об'єктивний і суб'єктивний. Герої оповідання "Момент" свідомо вибирають шлях, сповнений смертельних небезпек, заради життя і щастя в ньому. Тюремний Шахерезада, від імені якого ведеться розповідь, і його випадкова знайома Муся нелегально переходять кордон. Обоє знають про рівень ризику, в якийсь момент навіть упевнені, що гинуть. Та це ще не зараз. Ставлення героїв до цієї неминучої фатальності кокетливо-байдуже ("стало страшно смішно: я — мертвий"). За кілька миль від кордону можна собі дозволити "пожартувати" зі смертю: "Я — будучий мертвяк. Лежу десь в якому-небудь ярі, дикому, порожньому, наді мною небо, на виску маленька чорна ранка, а над ранкою кружка сидять такі ж самі блискучі, зеленкуваті мушки й ніби ворожать, заглядаючи у неї, туди, всередину, де оселилась смерть. І лице моє теж зеленкувате, тверде... А на скелі якійсь сидять чорні, великі, таємні ворони і ждуть чогось".

Картина смерті, намальована уявою героя, — невизначено-невиразна. Шосте чуття підказує йому, що таке може трапитися "десь", "в якому-небудь місці", де вісники смерті (таємні ворони) "ждуть чогось"... Завершує недокінчену думку голос кучера: "Як надокучило носити голову на плечах, то йдіть... Я посміхнувся". Але чим ближче кордон, тим холодніше стає на душі, завмирає серце, в грудях робиться "якось тісно, нудно, неспокійно".

Настрій героя змінюється. Його охоплює тривога, викликана передчуттям кінця, наближення якого він фізично відчуває. Природа — верби, ліс, поле, тин — сприймаються ним, як живі істоти. Йому, наприклад, здається що любі, добродушні, невередливі верби також відчувають наближення кінця і прощаються з ним. Йому стає жаль їх, насправді ж — себе.

Герой бореться зі страшним передчуттям (криво посміхається вербі), але самому собі здається "трупом, який везуть уже від кордону". Виникненню цієї ілюзії сприяє сама ситуація: людина на возі з ніг до голови вкрита рядном, повільна їзда з частими зупинками; візник "з гострим, ніби мертвим, носом і чорно-сивими, наче посипаними попілом, підстриженими вусами".

На підтвердження своєї філософської концепції автор формулює художні принципи, примушуючи своїх героїв проявлятися тільки в "ситуації", тільки в даний момент. Для Винниченка важлива ситуація, а не наперед точно визначений характер, тому він підкреслює свою об'єктивність, непричетність до долі персонажів.

Винниченко не вдається до зайвих пояснень, до розлогих описів, розгорнутих роздумів про переживання героїв, їх душевний стан тощо. Ці деталі випливають з поведінки, мови, інколи навіть міміки героїв.

Опинившись у небезпечному місці, герой "Моменту" побачив прекрасну панну, що сидить в повітці, на соломі, в подвір'ї контрабандиста — і від несподіванки "закам'янів". Врода дівчини, її вишуканий міський одяг контрастували з місцем знаходження. Захоплення, ніяковість, розгубленість стають очевидними без пояснень автора: "Можна ввійти? — ні з того, ні з сього промурмотів я. Очі панни ще більш поширилися, потім швидко пробігли по мені і бризнули сміхом. — О, будь ласка! — галантно повела вона рукою круг себе і, навіть, посунулась трохи по соломі, ніби увільняючи мені місце. А очі її зо сміхом і з цікавістю дивилися на мене..." У житті героїв настає той самий скороминущий "момент", пам'ять про який, збережена у серцях, прилучає до вічності.

Авторська недомовленість спонукає нас додумати приховане, невиражене самостійно. Діалог головного героя з панною має глибокий підтекст: юна тендітна панна, яка мала б насолоджуватися життям, кохати і бути коханою, свідомо прирікає себе на смертельну небезпеку, на що навряд чи насмілився б чоловік.

Answer 2

Миттєве і вічне, сенс життя та щастя людини - це теми, які завжди залишаються актуальними і вічними, так само, як вірші і філософія Павла Тичини. У своїх творах він висловлював думки і почуття, які стосувалися глибоких аспектів існування людини, її відносин з природою та космосом.

Миттєве - це наше щоденне життя, кожен момент, кожна емоція, кожен день. Тичина дуже цінував простоту і красу повсякденності, і він закликав нас відчувати і цінувати кожен миттєвий момент життя. У його віршах часто звучать образи природи, яка символізує вічність і незмінність природного світу.

Але поряд із миттєвим існує і вічне. Це великі питання про сенс життя, про існування Всесвіту і нашого місця в ньому. Тичина допомагає нам задуматися про ці аспекти, надаючи їм поетичний вираз. Він писав про те, як людина, стоячи на землі, відчуває безмежну просторову та часову глибину космосу і намагається зрозуміти своє призначення.

Сенс життя - це одне з найскладніших питань, на яке Тичина намагався відповісти у своїх віршах. Він вважав, що сенс життя полягає у пошуку гармонії з природою, у відчутті єдності з космосом, у сприйнятті краси навколишнього світу.

Щастя людини, на думку Тичини, також пов'язане із цим пошуком гармонії та єдності. Він закликав до внутрішнього перетворення, до самопізнання та духовного зростання. Він вважав, що справжнє щастя можна знайти, лише зрозумівши своє місце у Всесвіті і з'ясувавши своє призначення.

Творчість Павла Тичини надихає нас думати про ці глибокі питання і шукати відповіді в миттєвих і вічних аспектах нашого існування. Його вірші залишаються вічними як символи вічної поезії, а його думки залишаються актуальними для кожного, хто шукає сенс життя і щастя.