Question

Закінчення новелі«Усмішка»

Answer 1

Коли Том прокинувся, його вже чекали батьки. Поснідавши вони пішли на луг працювати. І раптом небо посвітлішало і хлопець побачив...ту саму усмішку. Згодом з`явилось обличчя, а за ним і тіло. Своїм прекрасним голосом жінка заговорила до хлопця. Вона пообіцяла йому за порятунок від тих страшних людей виконати одне бажання.
 - Я хочу,-промовив Том,- аби всі люди стали ЦИВІЛІЗОВАНИМИ.
-Тільки но ти прокинешся буде по твоєму!-вигукнула Джаконда і зникла.
Наступного ранку,коли хлопець йшов до магазину він побачив гарновбраних люде, які один одному посміхалися, прибрані вулиці так і сяяли своєю красою. Том поглянув на клаптик тканини де йому посміхалася Усмішка.

Answer 2

Задача завершення новели "Усмішка" - це творчий процес, який залежить від автора і його власної уяви. Але я можу запропонувати один із можливих варіантів закінчення новели "Усмішка":

---

Заглядаючись на свіжі квіти, що вона тримала в руках, Лілія востаннє усміхнулась своєму вірному другу, стоячи на старому мосту, де вони завжди збиралися. Вечір був сповнений тепла, а небо прикрашали останні відблиски заходячого сонця.

• Дякую, що завжди був поруч, - сказала вона тихо, зігрівшись сонячними промінцями.

Спогади про минулі роки спливали перед її очима: зустрічі, сміх, слізний дощ і радість перемог. Їхнє дружнє обіймання, дотик теплої долоні та підтримка у важкі хвилини - це все було неоціненно.

• Пам'ятай завжди, що доля завжди приводить нас туди, де ми маємо бути, - промовив її друг, і його лагідний голос лунав у серці Лілії.

Вона тулила квіти до грудей, а її усмішка стала яскравішою. Згадки про моменти, коли вона чула себе безсмертною, ніби літаючи на крилах щастя, знову переповнили її душу. Та час іде, і моменти розділені відстанню і часом, але спогади назавжди залишаються з нами.

• Обіцяю, що буду жити своїм життям яскраво і з радістю, так, як ти мені завжди казала, - сказала Лілія, переконана, що її слова долинуть до нього, де б він не перебував.

Зберігаючи усмішку на своєму обличчі, вона поставила квіти на перехресті стежини, як знак невмирущого дружби і вдячності.

• Прощавай, мій добрий друг. До нових зустрічей, - промовила Лілія, відчуваючи, що її душа знаходить спокій.

Її кроки повертали додому, а серце було наповнене надією і впевненістю у тому, що в їхній дружбі немає меж навіть у вічності. Вона знала, що коли-небудь, десь у безмежності, їхні душі знову з'єднаються.

Так закінчилась новела "Усмішка" - історія про сильну дружбу та нескінченні зв'язки між людьми, які ніколи не зникають, навіть коли розлука здається безкінечною. У світлі спогадів і надії, Лілія знаходить силу пройти через будні й радості життя, зберігаючи у своєму серці той особливий момент, коли вона відчувала справжню щастя і кохання.