Question

Розповідь від першої особи" Інститутка"

Answer 1

— Ай, бабусечко! Що там розказувати! Нуда така!


— От захотіли що знати!.. Добре вам, бабуню, було тут жити на волі; а що я витерпіла за тим ученням!.. І не нагадуйте мені його .

— Ох, бабусечко! І морено, і мучено нас — та все дурницею. І те вчи, і друге, і десяте, і п’яте... товчи та товчи, та й товчи!.. Нащо мені те знати, як по небу зорі ходять або як люди живуть поза морями та чи в їх добре там, та чи в їх недобре там? Аби я знала, чим мені себе між людьми показати...

— Е, бабуню!.. — защебетала панночка. — До французької мови й до музики добре і я бралася, до танців тож. Що треба, то треба. На се вже кожний уважає, кожен і похвалить; а все інше — тільки морока... Учися та й забудь! І тим, що учать, — нуда, і тим, що вчаться, — біда. Багацько часу пропало марно! (...) Вони тільки й думають, як би їм гроші виплатили, а ми думаємо, як би хутче нас на волю випустили... Чого ж ви задумалися, бабусю?

— Чи подоба ж се, бабуню? Бог із вами! Як же б то між гостями або в гостях позабувати музику, або танці, або хоч би й мову французьку?.. А про ту заморську нісенітницю, то я в одно вухо впускала, а в друге випускала, та й зовсім-таки не знаю. Цур їй!

— Та що се ви, бабусю? Та се я тільки вам призналася, що не знаю, а чужі зроду того й не дошимраються, нехай хоч цілий день питають. Я зо всього викручусь, іще й їх оступачу (...)

Answer 2

Інститутка – це історія про мої студентські роки, які я провів у навчальному закладі, що став для мене другим домом. Це був час випробувань, радостей, дружби та навчання.

Пам'ятаю перший день, коли я крокував на територію інституту, понуро глянувши на високі стіни та загадкові архітектурні деталі. Часто згадую свої початкові враження: все здавалося таким величним і незрозумілим. Проте, з кожним днем я починав розуміти, що це була нова стадія у моєму житті, і я готовий дати їй свій час.

Спілкування зі співстудентами було першим випробуванням для мене. Я завжди був трохи не впевнений в собі, але тут я змушений був виходити зі своєї комфортної зони та знаходити спільну мову з різними людьми. Поступово, ми разом ростали та вчилися підтримувати один одного. Деякі з тих зустрічей переросли в міцні дружні стосунки, які тривали й після закінчення інституту.

Тяжкими були для мене ночі перед сесією, коли потрібно було прочитати безліч літератури, вивчити великий обсяг матеріалу та написати курсові роботи. Але саме тоді я відчував себе справжнім студентом. Згадую, як ми, групою, часом ночували в аудиторіях, зібравшись разом, щоб підтримати один одного та розгадати найскладніші завдання.

Окрім навчання, інститут пропонував багато цікавих заходів та культурних подій. Я долучився до студентського самоврядування та став учасником різних клубів та організацій. Воно допомагало мені розвиватися не лише як фахівця, але й як особистості.

Ті чотири роки пройшли швидко. Здається, що тільки вчора я став студентом, а сьогодні уже тримаю свій диплом. Але інститут залишив у мене безцінний дар – знання та навички, які допомогли мені знайти своє покликання в житті.

Інститутка – це не тільки місце навчання, але й моє перше знайомство з дорослим життям, яке навчило мене цінувати дружбу, боротися за свої мрії та вірити у себе. Я завжди буду пам'ятати ці незабутні роки, які вплинули на моє життя найкращим чином.