Question

Хороший конец рассказа Федько халамидник. Желательно на укр

Answer 1

І вона зо всієї сили ударила Федька по голові. Федько аж упав на одно коліно і закрив руками голову. Мати знов хотіла вдарити його.

— Підождіть, Іванихо! — зупинив її батько Толин і підняв Федька.

— Встань... Чекайте, Іванихо... Я хочу спитать його... Федьку, я вірю тобі, я знаю, що ти ніколи не брешеш, не бреши й тепер: говори, ти потягнув Толю на річку?

Федько трусився, коліна йому зігнулись і хилитались на всі боки. Він мовчав.

— Говори ж, падлюко! — торсонула його мати.

Федько глянув на Толю,— той великими, повними страху й тоски очима дивився прямо на нього. Сльози текли йому по щоках і зупинялись в куточках рота. Толя машинально злизував їх язиком і все дивився на Федька з чеканням чогось страшного.

— Ну, говори ж, Федьку! — нетерпляче сказав батько Толин.

Федько одвів очі од Толі, похилився і тихо сказав:

— Повів...

— І пхнув його на кригу?

— Пхнув...

— Паршивець же ти! — крикнув Толин батько і сильно хляснув Федька по лиці. А потім повернувся до Федькової матері і сказав:

— Надіюсь, що на цей раз чоловік ваш покарає його, як слід... Инакше, лучче очистіть мені кватирю.

Федькові знов упала з голови шапка, як ударив його Толин батько. Він підняв її й подивився на Толю. Але Толя тулився до матері, яка милувала вже і жаліла його.

А ввечері, коли мав прийти батько Федьків з роботи, Федько кашляв і облизував гарячі губи. Йому було страшенно жарко.

— Ага, бухикаєш, кашляєш, идоле? — обзивалась од печі мати.— Підожди, підожди, візьме тебе чорт... Ось нехай ще батько прийде та погріє ще ремінем. Що, єсть жар?

— Єсть...—тихо одповів Федько, а сам придивлявся, як в очах його стояли дивні жовті й зелені плями.

Коли батько прийшов і мати стала йому розказувати, Федькові в очах уже було зовсім жовто і голова була страшно тяжка й гаряча; така була тяжка, що не можна було держати її на плечах і хотілось покласти чи на стіл, чи на землю, чи хоч у піч — аби покласти.

Мати говорила, але Федько навіть не слухав і не пам'ятав вже нічого. Він тільки, як крізь сон, бачив, що татуньо чогось страшенно став лютий, такий лютий, що аж говорити не міг і тільки хапався то за горло, то за ремінь.

Потім Федька поклали на стілець і били вже, як слід. Але Федько й на цей раз навіть не скрикнув. Тільки, як батько пустив на мент руку, якою держав його, Федько впав додолу й не рушався.

— Встава-ай!! — ревнув батько й шарпнув сина за руку; але рука була така гаряча, а лице сина було таке дивно спокійне, що батько кинув ремінь і нахилився до Федька. Федько вже нічого не чув і не бачив.

А через три дні він лежав мертвий. Разів зо два він приходив до пам'яті, питав, чи били Толю, щось бурмотів і знов падав непритомним. Я в непритомності когось просив, комусь грозився і все чогось допитувався у Толі.

Батько й мати не одходили від його постелі, трусились і мовчки боролись з смертю. Але смерть поборола.

На четвертий день Федька ховали. На кладовище йшли хлопці зо всіх сусідніх вулиць. Спірка, Стьопка й Гаврик плакали навзрид.

А Толя тихенько виглядав із вікна. Мама йому строго наказала не виходити до вуличних хлопців.

А йому було цікаво подивитись, як будуть ховати Федька-халамидника.

Коли Федькова труна сховались за рогом вулиці і не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекрутивсь на одній нозі й побіг гратися з чижиком.

Цього чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька.

Answer 2

Федько був простим халамидником і завжди дуже працьовитим. Його халамидницька крамничка стала місцем, де завжди збиралися місцеві мешканці для того, щоб не тільки придбати потрібні речі, а й почути цікаві історії та анекдоти від власника.

З роками Федько набув чимало досвіду і став шанованим чоловіком у своєму селищі. Його скарбничка містила не лише крамничні товари, але й багато теплих спогадів та дружніх посмішок.

Одного разу, до селища наблизилася негода - потужний ураган, який загрожував зруйнувати все на своєму шляху. Люди були наполегливо попереджені про небезпеку та закликані шукати притулку в безпечних місцях.

Федько не зважаючи на страх і небезпеку, відчинив двері своєї халамидниці і запросив усіх, хто шукав притулку, зайти до нього. Його скромний магазинчик став справжнім пристаньом для збентежених мешканців. Він розділив все, що мав, з тими, хто потребував допомоги - дав теплі ковдри та чаю, щоб зігріти замерзлі руки й серця.

Нескорений вітер виринало вікна, дощ зливався потоками, але Федько залишався спокійним і мужнім. Він знав, що саме зараз його халамидниця стала не лише магазинчиком, але й символом співчуття та солідарності.

Коли ураган нарешті згас і небезпека минула, мешканці селища виходили на вулицю і дивилися на те, яке розруху ніс вітер. Але що було найважливіше, це те, як люди підтримували один одного і як Федько, халамидник із своїм скромним магазинчиком, став опорою для всіх у важкий момент.

З того дня Федько став ще більше поважати в селі. Він продовжував служити своїм мешканцям, не лише продавати товари, а й допомагати тим, хто цього потребував. Його халамидниця стала справжнім символом добра та об'єднання в селищі, де всі були однією великою родиною.

І так, хоча Федько був лише халамидником, його історія стала нагадуванням про те, що навіть найменші вчинки добра можуть залишити слід у серцях людей і змінити життя до кращого.