Question

Розповідний твір"Вірний син України"пожалуйста​

Answer 1

Ответ:

Батьки Тараса Шевченка були кріпаками поміщика Василя Енгельгардта, якому в Звенигородському повіті Київської губернії належали великі маєтності, зокрема й села Кирилівка та Моринці. Родом з Кирилівки був батько Тараса, з Моринців — мати. Тарас народився 9 березня 1814 року в Моринцях. Коли хлопчикові не було й двох років, його батьки повернулися до Кирилівки, і тут, у вбогій хатині діда Івана, в тяжких злиднях минули дитячі літа майбутнього великого поета. Дід був свідком народного повстання проти польської шляхти 1768 року, його розповіді захоплювали допитливого хлопця й на все життя запали в його пам'яті.

Коли Тарас підріс, то батько віддав його в науку до дячка. Навчання по церковнослов'янських книжках було тяжким і супроводжувалось систематичним покаранням учнів різками. На дев'ятому році Тарасового життя померла його мати. Батько одружився з удовою, яка мала своїх трьох дітей. Життя хлопця стало ще тяжчим. Незабаром помер і батько. В одинадцять років Тарас лишився круглим сиротою. Деякий час він був пастухом у дядька Павла, далі став за «школяра-попихача» в дяка: носив до школи воду, рубав дрова, топив грубу. П'яниця-дяк знущався над школярами й над Тарасом. Проте, яким не було лихим становище «школяра-попихача», воно все ж давало йому шматок хліба й змогу вчитися. З ранніх років виявилась у Шевченка пристрасть до малювання. Вугіллям і крейдою він малював, де тільки міг: на стінах, дверях, воротах. У школі, коли до його рук могли вже потрапляти папір і олівець, потяг до малювання зріс ще більше.

На п'ятнадцятому році Тарасового життя в його долі сталася зміна. Помер старий пан. Кирилівка дісталася його синові — Павлу Енгельгардту, для якого набирали по селах двірню. Тараса зробили «козачком», в обов'язки якого входило невідлучно сидіти в панському передпокої й чекати, поки панові необхідно буде дати люльку, вогонь чи налити склянку води. З початком польського національно-визвольного повстання 1830-1831 років службове становище Шевченкового пана змінилося. Він покинув Вільно і на початку 1831 року переїхав до Петербурга. За ним, разом з іншими, прибув і Тарас. У Петербурзі Тарасова нездоланна пристрасть до малювання виявилася ще з більшою силою. Енгельгардт вирішив, що йому вигідно мати власного кріпосного маляра. Він поступився, нарешті, невідступному проханню Шевченка і законтрактував його, уже вісімнадцятирічного юнака, на чотири роки «різних малярських справ майстрові» Василю Ширяєву. Світлими «білими» ночами Шевченко ходив у Літній сад змальовувати статуї. За цим заняттям якось застав його земляк, молодий художник Іван Сошенко. Вражений талантом юнака і його становищем кріпосного художника, Сошенко намагався всіляко допомагати Шевченкові. Він познайомив його з байкарем Є.Гребінкою, деякими учнями й викладачами Академії мистецтв, зокрема славетним художником К. Брюлловим. Нові знайомі вирішили визволити його з кріпацтва. Брюллов намалював портрет відомого поета В. Жуковського, який було розіграно в лотерею. На виручені гроші 22 квітня 1838 року Шевченко був викуплений на волю і незабаром став учнем Академії мистецтв, його вчителем став Брюллов, під керівництвом якого Шевченко досяг значних успіхів. Протягом 1839-1841 років він одержав три срібних медалі за художні роботи.

Объяснение:

Answer 2

Вечір сіяв зорями на небі, а місячний сяйво обливало поля та гори своїм магічним виглядом. Село спало, але в одному з будинків досі горіло світло. Там жив молодий хлопець із великим серцем та добрими очима. Його звали Максим.

Максим був справжнім сином України. Від дитинства його батько вчив його любити рідну землю, піклуватися про ближніх та поважати традиції. Згадування про минуле, про подвиги предків завжди запалювали в його душі світло патріотизму.

Ще зранку, коли сонце ще не встало на небі, Максим вирушав на роботу до поля. Разом зі своїм татом, вони обробляли землю, як вони робили це щороку, дбаючи про врожай та даруючи своєму селу зерно та хліб.

Одного разу, коли восени збирали урожай, на село налягла небачена біда. Суворі дощі не давали зібрати врожай, а потім йшли морози, заморожуючи землю. Люди занепокоєні спостерігали, як іхні надії йдуть на марне, а їжі все менше й менше.

Максим разом з батьком вирішив допомогти своєму селу. Він подумав і зрозумів, що його зерно та хліб можуть стати справжньою порятунком для місцевих жителів. Зберігши частину свого врожаю, він зв'язався з іншими фермерами та людьми зі сусідніх сіл.

Максим об'єднав сільську спільноту, і разом вони стали виготовляти хліб та інші продукти з того зерна, яке було врятовано від негоди. Вони працювали день і ніч, щоб вирішити проблему з харчуванням. Кожен, хто міг, долучився до зусиль Максима, і за допомогою громадської праці та дружнього духу село почало виходити із кризи.

Максим також звернувся до благодійних організацій та урядових структур, просячи допомоги. Він не міг стояти осторонь, коли його село потребувало допомоги. Його старання не минули марно – зовнішні допомоги дійшли до села, але його жителі не забували, хто був їхнім спасителем у трудний час.

Час плинув, і село поступово відновлювало своє життя. Вдалося не лише відновити запаси їжі, але й створити сприятливі умови для розвитку сільського господарства та малого бізнесу. Завдяки Максимові та його невичерпній вірі у свою землю і людей, село процвітало, як ніколи раніше.

Але Максим не зупинявся на досягнутому. Він продовжував допомагати іншим та був усім навколо прикладом мудрості, мужності та відданості. Його ім'я стало синонімом справжнього патріота, який любить свою землю і завжди йде на допомогу тим, хто його потребує.

Так закружались дні і роки, а Максим продовжував свою місію – бути вірним сином України. Його душа завжди раділа, коли він бачив щасливі обличчя людей, які були поруч із ним. Він знаходив сенс свого життя в допомозі іншим та служінні своєму народу.

Так закінчується розповідь про вірного сина України, Максима, який сво