Question

Переказ новели «Гер переможений» від імені фрідріха

Answer 1

Відповідь:

я Фрідріх, полонений німець. Радянські солдати полонили мене і змусили разом із друзями будувати квартал. Спочатку ми цього не хотіли, тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: "Шнель, бидлота, шнель!" Мине любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м’язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з намипро те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпціґа.

Коли протала земля, я скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Я пам"ятаю дітей, які спостерігали за моєю роботою.

Місто давно не сердилося на нас, вдови давали нам старий зношений одяг і навіть трохи їжі.

У мене була фотокартка моїх двох донечок у білих сукенках, з чепурними зачісками. Я часто показував її дітям, розповідав їм казки, співав рідні німецькі пісеньки.

Під осінь я уже не садив грядки, ходив, хитаючись, і харкав кров’ю. Охоронець замість "шнеляти" простягав мені цигарку і дозволяв лежати під стіною.

Я робив тільки прикраси зі шматочків цегли — сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху, так що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.

Якось у ночі я вирішив вкоротити собі віку. У мене не було причини жити. Сенсом мого життя були мої донечки, але я знав, що ніколи більше їх не побачу

Наступного ранку мене знайшли під стіною барака, де я стояв спиною до людей, понуривши голову.

— Бидлота, тобі що — немає нужника? — гиркнув охоронець і тут же осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка.

Коли зняли мене і взяли на руки, то здивувалися, що немає в мені  тіла. Мене, Фрідріха, поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба...

Пояснення:

ну а те, що далі, то вже Фрідріха не стосується

Answer 2

Настав час поділитися історією, яка трапилася зі мною нещодавно. Це була історія про героя переможених, про того, хто здатен знайти силу у найскладніших моментах і піднятися вище над життєвими труднощами.

Мене звати Фрідріх. Я жив у маленькому селі, оточеному гірськими вершинами і густою лісистою місцевістю. Наші люди були працьовиті та сильні, але невеличке та дрібне село завжди було на межі виживання. Ми змушені були відчувати на собі важкість навколишнього світу та природи.

Одного разу наше село стало свідком нападу збройної банди, що налічувала у себе десятки грабіжників. Вони вривалися з середнього лісу, здавалося, наче сама природа спротивилася нашому спокою. Чоловіки села спробували відбитися, але вороги були занадто чисельні й сильні. Настав хвилюючий момент, коли ми бачили, як наше село поглинає вогонь та хаос.

Але тоді з'явився герой. Він був чоловіком, в якого була непохитна віра у себе та силу духу. Він називав себе лише Леонідом, і його врівноважена відвага була неймовірною. Леонід зібрав навколо себе групу відважних селян, які вірили в нього, і ми почали готуватися до великого бою.

Під Леонідовим керівництвом ми вивчили мистецтво війни, навчилися працювати як команда, розробили стратегію, яка мала нам допомогти перемогти ворога. Ми були готові вступити в бій, навіть якщо важко було уявити, як ми, звичайні селяни, зможемо перемогти велику чисельну банду грабіжників.

Але той день настав, і ми зустріли ворога на полі бою. Битва була жорстокою, і багато з наших отримали поранення. Але ми боролися не лише за наше село, ми боролися за нашу гідність, за свою силу духу. Леонід був там, передові лінії, він вів нас у бій з неймовірною відвагою.

Поступово, ми почали отіскувати ворога. Наша стратегія спрацювала, і ми відчували, як набираємо перевагу. І ось настала та мить, коли ми здолали останнього ворога. Ми перемогли. Наша сила волі, наша віра в себе та відвага допомогли нам подолати неймовірні труднощі.

Леонід став справжнім героєм, героєм переможених. Він показав нам, що навіть у найтемніші моменти життя, коли здається, що немає надії, можна знайти силу в своєму внутрішньому «я» та волі. Його історія стала прикладом того, як можна подолати будь-які труднощі, якщо ти маєш в собі непохитну віру та рішучість.

Так закінчилася наша історія, і ми продовжуємо жити у нашому маленькому селі, згадуючи той день, коли ми стали героями у своїх власних очах.