Question

Написати про історичні традиції українських весілля​

Answer 1

Власне саме весілля починається з організації поїзду молодого до молодої. Розпочинають з обіду в молодого. На звуки музики до хати молодого збираються гості. Молодий виходить з хати разом з старшим боярином і вітає тричі товариство, після цього він вказує на парубків, які підуть з ним. Боярин знімає з парубків шапки і до кожної з них пришивалася червона стрічка або пучки барвінку. Це парубоцьке товариство називали боярами, а наймолодшого — князем. Такі самі відзнаки роздавали і світилкам, тобто дівчатам, які були присутні в поїзді молодого. Молодий сидів на покутті, по праву сторону сиділи дружби, а по ліву світилки. Після обіду боярин збирав гроші і після цього проводилися певні обряди.

Після обрядів під спів виряджалися в дорогу. Коли молодий від'їжджав, перед ним несли весільні корогви. У більшості місцевостей молодий з товариством їхали верхи. По дорозі до молодої відбувалися перейми, коли молодий мав платити гроші та вгощати тих, хто його зупинив.

Поїзд молодого зупинявся перед зачиненими воротами. Зі сторони молодого ідуть у двір два старости і за столом посередині двору зустрічають двох старост зі сторони молодої. Після «переговорів» за столом (викупу молодої) молодого впускають у двір.

Зустрічати поїзд молодого виходила мати молодої в вивернутому кожусі та з мискою води з вівсом в руках. Після того як молодий сідав коло молодої, починався розподіл подарунків між ріднею дівчини. Зі сторони молодої всіх обдаровували вишитими рушниками.

Після цього починали покривання[3][4]: розплітання коси[5] та одягання серпанку. Молодій одягали очіпок, а мати пов'язувала намітку. Ця церемонія супроводжувалася співом. Після покриття голови молодої, приносли коровай та розподіляли його за порядком споріднення та за віком.

За короваєм ішов обряд перевезення молодої до хати молодого, який розпочинався вечерею[6].

В понеділок відбувався другий день весілля і у вівторок третій.

Четвертий день (по Б. Грінченку) в Галичині називався колачини. Проте в різних регіонах цей обряд міг відбуватися і пізніше

Answer 2

Історичні традиції українських весіль мають дуже багатий та відмінний від інших культур світогляд. Вони складають собою специфічний комплекс звичаїв, ритуалів та символіки, які перейшли через покоління та відображають народну мудрість, сімейні цінності та духовність українського народу.

Перед весіллям проводилося багато підготовчих робіт та ритуалів. Один з них – "запрошення до весілля". Молодий і його родина вирушали до дому молодої разом з музикантами та вокалістами, де проводили своєрідний "запрошувальний концерт". Якщо зустрічали їх з відкритими обіймами та добрим настроєм – це означало позитивну відповідь на запрошення.

Окрему увагу приділялося святкуванню "передвесільної ночі", яка відзначалася піснями, танцями та іграми. Також був поширений обряд "голубівництва", коли молодь вибирала в городівні "голуба молодець" і "голубицю молодицю", які потім брали участь у весільному обряді.

Своєрідним символом весілля був обряд "коровай". Це було випічене печиво, яке відігравало важливу роль у ритуалах. Воно символізувало злагоду, достаток та щасливе майбутнє для молодої пари. Традиційно коровай прикрашався візерунками, що символізували родючість та благополуччя.

Українське весілля також відзначалося багатьма весняними обрядами, пов'язаними із землею та природою. Один із них – "обжинки". Молодь, переважно дівчата, збирали зерно на полях, співаючи пісні та роблячи весняні віночки. Це був не тільки обряд, але й спосіб об'єднати людей, покликаний принести гарний врожай.

Однією з найцікавіших та найвеселіших подій на весіллі було "відкуплення невістки". Зазвичай цей обряд супроводжувався жартами та різноманітними випробуваннями для молодого. Ще однією традицією було "стягнення вінця". Після відправлення церковного обряду молодій парі намагалися зібрати якомога більше грошей, закріплюючи їх на вінці.

Це лише декілька прикладів історичних традицій українських весіль, які пронеслися через століття і стали невід'ємною частиною культурної спадщини народу. Незважаючи на зміни у сучасному суспільстві, багатство та глибина цих традицій продовжують надихати та зберігати українську ідентичність.