Question

Скласти казку за прислів‘ям: „На чужій стороні й весна красна» Срочно надо, помогите пажалуста, буду благодарен, спасибо

Answer 1

Відповідь:

Може щось таке могло б бути:

Давно це було чи не дуже, та й чи це взагалі колись, але  кажуть,  що жила колись на світі дуже гарна дівчина. Звали її Весна. У неї було біле личко з ніжним румʼянцем, як ранкова зоря, великі блакитні очі, в яких, здавалося, тонуло все небо, рожеві, завжди усміхнені уста. Мова її лилась річенька, а сміх такий, ніби весело дзвенять багато маленьких дзвіночків. Всі навкруги зачаровано любувалися її красою: і люди, і звірі, і трави. Але Весна була не лише гарна, але й мала ніжне і добре серце. Лише від одного її погляду трава ставала зеленіша, квіти розпускалися дивним цвітом, дерева тягнулися своїми  гілочками-руками до сонця. Дуже всі любили цю дівчину і називали її Весна-красна. Дізнався про таку диво-дівчину Поганець, який жив за морями-океанами. Жив він у дуже старому замку і  був  він такий  жорстокий і злий, що навіть завжди лагідне сонце над його замком пекло несамовито. У країні Поганця розкішні трави під час постійних битв давно були витоптані, під палючим сонцем засихали ліси, зникали озера і ріки. Плач і стогін линули над зболеною землею. Забажав Поганець, щоб чудова дівчина жила лише в його замку. Щоб лише він міг любуватися травами високими, квітами яскравими. Викрали слуги Поганця Весну і закрили в замку  за міцними брамами, неприступними стінами. Чекає Поганець, коли все в його замку почне цвісти і буяти, але тільки колючі і пекучі вітри гуляють по замку. Наказав привести до себе Весну.  Глянув на дівчину. А у неї небесні очі від пролитих сліз втратили свій колір, біле личко змарніло, від горя вона заніміла, не чути ні ніжних слів, ні чудового співу, сміх-дзвіночок не звучить. «Та яка ж це Весна-красна!» - крикнув Поганець до слуг, думаючи, що ті  помилилися.  Наказав він своїм слугам повернути дівчину туди, звідки вони її вкрали. Дуже зраділа тому дівчина. Через якийсь час на рідній землі  повернулися до неї і її краса неймовірна, і голос, і сміх. Зрозумів тоді Поганець, що на чужій стороні й весна не красна.

Пояснення:

Answer 2

Казка "На чужій стороні й весна красна"

Жила-була одна маленька дівчинка на ім'я Анна. Вона жила в маленькому селі, де кожен день був схожий на інший. Анна була цікавою та завжди мріяла про великі пригоди та чудеса.

Одного разу Анні стало цікаво про життя за горами, які вона бачила з вікна свого дому. Її бабуся завжди говорила їй прислів'я: "На чужій стороні й весна красна". І відтоді це прислів'я почало звучати для неї як заклинання до пригод.

Одного ранку, коли сонце сяяло яскраво, Анна вирішила вирушити у подорож за гори. Вона взяла з собою лише свій рюкзак і коробку з великою кількістю різних насінин квітів, які вона збирала протягом багатьох років.

Анна подолала першу гору, і перед нею розкрилася неймовірна краса. Попри втому, вона не могла відірвати свої очі від чарівного пейзажу. Ці квіти були такі різні і незвичайні, що Анна рішила посадити їх у цьому чудовому місці.

Після кількох днів подорожі, Анна прийшла до іншої гори. Там вона зустріла дівчинку на ім'я Марта, яка жила у цьому чарівному місці. Марта була дуже гостинною і запросила Анну до свого дому. Вони стали найкращими подругами і поділилися своїми історіями та знаннями про рослини.

Разом вони вирішили створити найкрасивіший сад з різнокольоровими квітами. Анна використала свої насіння, а Марта поділилася своїми секретами про те, як доглядати за рослинами. Їхній сад став найкрасивішим місцем на світі, і люди з різних країн приходили, щоб побачити його дива.

Анна і Марта довго жили щасливо разом, і кожен день був для них новою пригодою. Вони зрозуміли, що на чужій стороні дійсно можна знайти красу та неймовірні пригоди, а весна завжди буде красною, коли ти несеш із собою свою радість та доброту.

І от прислів'я "На чужій стороні й весна красна" стало їхнім життєвим девізом, нагадуючи їм про те, що завжди варто вірити в чудеса та вирушати у пошуках них у світі.