Question

Спробуйте написати власну байку. Не забудьте зберегти жанрові особливості байки у своїй роботі І використати прийоми іронії, сарказму, гротеску

Answer 1

Ответ:

На весні розцвіли дві рослинки. Одна гарненька з блакитними цвітом, гордо піднімала личко до сонця. Друга ж звичайнісінький собі будяк.

Ось оглянулася квітка, а поряд нікого. Лиш чортополох якийсь.

- Хммм. Зав’яну ж. Взагалі сумно на одинці

- А я хто ж? - зажурився будяк.

- Ти? Навіть і не помітила тебе. Кому ти потрібен такий? Он листя навіть не зелене.

- А яке ж воно? - здивовано запитав він.

- Зелене. Але недостатньо - відвернувшись мовила квітка. Не панська справа, з такими неосвіченими патякати.

Йшов час. Почало пекти сонце, люди все частіше виходили на прогулянку. І ось біжить хлопчик. Біжить, біжить. Ледь не наступив на наших героїв.

Нахилився і поглянув на квітку. Чортополоха навіть і не помітив. Дивиться, дивиться. Запишалася вже рослинка, що так багато уваги, і вся для неї.

Бум. І зірвав.

Посміхнувся будяк, зазнався. Хоч якісь та й і є плюси, бути звичайним

Объяснение:

Answer 2

Байка про Ведмедя та Лисичку

Жили-були у гущавині лісу веселий Ведмідь та хитра Лисичка. Лисичка була майстринею обману, а Ведмідь — легкодушним нівроку. Лисичка, використовуючи свою хитрість, завжди якось виходила із найскладніших ситуацій.

Одного разу, коли зимові запаси їжею зменшилися, Ведмідь звернувся до Лисички за порадою: "О мудра Лисичко, як нам вижити в ці холодні дні, коли їжа наша пішла в небуття?"

Лисичка виглянула на Ведмедя зі співчуттям та сказала: "Дорогий Ведмедю, я знаю чарівне місце, де росте найсмачніший мед в усьому лісі. Просто трошки подальше відсюди, за великою дубовою алеєю. Там нам вистачить меду на цілу зиму!"

Ведмідь повірив Лисичці і відправився в подорож. Пройшовши кілька кілометрів, він виявився серед місцевих бджіл. З усієї сили спробував взяти мед, але його вжахано жаліла ціла рійка бджіл. Потерпівши боляче жало, Ведмідь повернувся назад додому.

Лисичка зустріла його з хитрим посмішкою на морді. "Як це було?" — запитала вона.

"То був жахливий облупуск! Ти веде мене до смерті!" — скаржився Ведмідь, втираючи слізь зі своїх очей.

Лисичка виглянула, як звірілий суддя, і сказала з виглядом іронії: "Ну, Ведмедю, ти ж сам просив поради. І я вже говорила, якщо ти не був будь-який бджіл, то це не працюватиме!"

І відтоді Ведмідь зрозумів, що ніколи не можна довіряти хитрим лисичкам, і більше не вірив її слівцю. Але чи відмовився він від своєї легковажності? Це вже інша історія...