Question

Яку смішну історію розказав Михайлик дятьку Миколі? (твір гусі лебеді летять)

Answer 1

Відповідь:

Відомий в селі жартівник - дядько Микола питає в Михайлика чого це він регочеться. Хлопчик цікавиться, чому не можна сміятися, а дядько каже, що в пісний день (тобто, в той день, коли не можна їсти м"яса) реготати не можна. На що Михайлик відповідає, що він сьогодні вже їв м"ясо, бо  мама приготумала дуже смачну вепрятину. Ошелешений такою новиною дядько Микола питається звідки у них вепрятина. На що Михайлик з абсолютно серйозним виглядом підбріхує, що це так до їхньої свинки веприк з лісу унадився. Дядько Микола нарешті докумекав, що хлопець жартує і починає й собі реготати.  

Пояснення:

— Ти чого, шибенику, регочеш? — несподiвано обiзвався збоку дядько Микола; за плечима у нього погой-дуються грабки, за поясом — кушка, з якої виглядають брус i мантачка.

— Хiба, дядьку, не можна? — смiючись, зупиняю перед ним коняку.

— В пiсний день не можна.

— А я вже сьогоднi скоромину їв.

— Осквернив себе м'ясоїдженням? — погрiзнiшали в дядька обличчя й серпистi вуса.

— Осквернив, — смиренно кажу, одразу догадавшись, що дядько Микола тiльки вдає з себе сердитого.

— Я ж бачу, що в тебе, хлопче, аж блищать макоїди, — покрутив пальцем навколо своєї щоки дядько Мико-ла. — I що ж ти наминав iз скоромини?

Знаючи вдачу дядька Миколи, я теж починаю немилосердно пiдбрiхувати:

— Та оце ласували вепрятиною з пiдпалком, натертим часником. Мама сьогоднi саме хлiб печуть...

Але дядька вже не цiкавить, що пече мати. Вiн скоса зиркає на мене i перепитує:

— Вепрятину? А чи часом не того... не брешеш?

— О, таке й скажете, — я зовнi ображаюсь, а всерединi смiюсь, як це часто робить дядько Микола, — в нього ж цю науку проходив.

— I яка на смак вона? — обережно допитується чоловiк.

— Та яка: сало як сало, тiльки трохи дубувате i жолудями пахне. Це переконує дядька Миколу:

— I де ж ви її доп'яли? — дивуються його очi, нiс, уста i зморшки на чолi.

— Де — я, пригадуючи оповiдання нашого полiсовщика, одчайдушно пускаюся берега: — До нашої свинки унадився веприк. Тiльки звечорiє, а вiн уже — хвiст бубликом — i чеше з лiсу на наше подвiр'я: добрий вечiр вам...

— Ах ти шибайголова! — розреготався дядько Микола. — А я, старий, i вуха розвiсив-мало не повiрив баламутству. В кого ти тiльки вдався?

Answer 2

Разом з Михайликом, дядьком Миколою і його дітком пішли на прогулянку до парку. Під час прогулянки, Михайлик розповів дітку Миколі одну дуже смішну історію. Вона називалася "Гусі та лебеді летять".

У цій історії Михайлик розповів, що колись у далекій країні гуси і лебеді вирішили змагатися, хто з них зможе пролетіти найвище. Гуси були впевнені, що їхні крила сильні та міцні, і вони зможуть піднятися найвище. Лебеді ж, з своєї сторони, стверджували, що вони мають граціозні крила та вміють літати з гідністю.

Так ось, вирішили вони змагатися. Почали гуси від землі підніматися, але через свою велику тяжкість не могли піднятися вище певної висоти. Лебеді ж, з легкістю здолали цю висоту і продовжили підніматися все вище і вище.

Гуси не могли вірити своїм очам, коли побачили лебеді, які вже летять на неймовірно високій висоті. Вони були шоковані та заздрісні, і навіть випустили з себе гучний крик, "Га-га-га!", сподіваючись, що це допоможе їм піднятися вище.

Але навіть гучний крик гусей не допоміг їм пролетіти вище. Лебеді все ще летіли над ними, усміхаючись і ніби кажучи: "Гуси, гуси, ви ніколи не зможете пролетіти так високо, як ми!"

Ця історія дуже розвеселила дітку Миколю і всіх, хто її слухав. Вона показує, що кожен має свої особливості та таланти, і ми повинні цінувати і вдячні за них. Навіть якщо гуси не змогли пролетіти так високо, як лебеді, вони все одно були унікальними своїм способом.

Таким чином, Михайлик розповів дітку Миколі цю смішну історію, яка навчає нас приймати себе такими, які ми є, і не порівнювати себе з іншими. Кожен з нас має свої унікальність та можливості, які роблять нас особливими.