Question

Помогите пожалуйста !!!! нужна характеристика образу Ганни з поеми "Наймичка"

Answer 1

Найяскравіший образ жінки-страдниці в циклі поезій "Три літа" створено в поемі "Наймичка". Т. Шевченко підносить образ матері як втілення глибокої любові, теплоти, надій. У поемі показано трагедію матері, що змушена була підкинути свою дитину до бездітних людей, а сама піти до них за наймичку. Покритка Ганна страждає все своє життя. У творі розкрито внутрішню драму, що діється в душі матері-наймички, яка виховує свого сина Марка і тільки перед смертю відкриває йому всю правду. 

Головна героїня поеми — Ганна. Покинувши дитину, вже через рік, змінивши ім'я, прийшла на хутір проситися в найми. Материнське серце щеміло від болю за втраченою дитиною, тривожили думки, не давали спокою зраненій душі: "Чи живий синочок, чи здоровий, чи добре йому в тих людей на хуторі, чи може кривдять його?" Портрет наймички, її скромність, людяність, гідність матері — все це гармонійно поєднується в образі героїні поеми. Ганна все перемогла, щоб бути біля свого сина, ще не відаючи, яка це несказанна мука: бути матір'ю, але не мати змоги впродовж років почути з вуст рідного сина оте наймиліше для неї слово: мамо, нене, матусю рідна. Це пекельні муки. 

Любов до дитини у неї така велика, що закриває перед нею весь світ, заставляє забути про себе, віддати все своє життя на користь своєї дитини: 

А прийде вечір, настане ніч, 

Ганна, як ніхто не бачить, 

Свою долю проклинає, 

Тяжко, важко плаче. 

Ганна працьовита і скромна. Вона поважає старих і уважно ставиться до невістки Катерини, до онуків — Яринки і Карпа. 

Ніхто до Т. Шевченка в українській літературі не створив таких хвилюючих образів жінок. Поет поставив Ганну на вершину страждань (страшно боялася вмерти, не дочекавшись повернення Марка з Дону —з чумакування), і на вершину радості, коли вперше вже дорослому синові відкрила велику таємницю свого життя: "Я не Ганна, не наймичка. Я... я — твоя мати". 

Такий фінал змушує нас схилитись у шані перед силою духу жінки, перед величчю найвищої з усіх любовей — материнської. 

Найбільша заслуга Великого Кобзаря не з тому, що він показав знівечену жіночу долю, а в тому, що підніс жінку на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі.