Question

Твір опис людини в художньому стилі

Answer 1

Одного разу на зупинці автобусу я побачив літню жінку з дівчинкою років шести. Мабуть, то були бабуся та онука. Ця дівчинка чомусь привернула мою увагу, тож я почав роздивлятися її.Дівчинка була струнка й тоненька. Вона стояла, схрестивши ніжки, та тримала бабусю під руку. Її довге та густе волосся, зав’язане у два «хвостика», спадали нижче пліч. Дівчинка роздивлялась навкруги своїми великими сірими очима, відкритими та виразними, а в них чомусь проглядалось занепокоєння. Мабуть, автобуса вони з бабусею чекали вже довгенько. Незважаючи на це, у погляді дівчинки відчувався непідробний інтерес до всього, що коїлося навкруги. Дівча повертало свою акуратну голівку в усі боки, роздивляючись людей на зупинці, автомобілі, що проїжджають повз, вивіски магазинів, голубів, що проходжали поважно трохи поодаль. Потім вона поверталася до бабусі й обличчя її ставало не по-дитячому серйозним. Дівчинка гладила бабусину руку та починала виглядати на дорогу.Дівчинці дуже пасувало її просте літнє платтячко світло-жовтого кольору та легкі сандалії, в них вона була схожа на красиву ляльку щойно з магазину. Раптом вона радісно гукнула дзвінким голосом: «Бабуся, а от і наш автобус!» і з широкою посмішкою на обличчі потягла бабусю за собою.Ячомусь посміхнувся, побачивши радісне та спокійне обличчя дівчинки, що виглядала з вікна автобуса.

Answer 2

Відповідь:

Уважний погляд крізь вікно розкривається переді мною величезний світ. Тут, на вулиці, люди рухаються в різні боки, кожен з них носить у собі свою історію. Але серед усіх цих людей, мій погляд зачепив одного особливого чоловіка.

Він стоїть у центрі міста, узятий в окутання сірого пальта. Його волосся, сиве вже від часу, розкладається на голові у незвичайний спосіб, нагадуючи кисті художника, які висяють над полотном. Він має високе чоло і глибокі зелені очі, які витягуються у далекий горизонт, ніби відкриваючи нові світи.

Завжди охоче допомагаючи іншим, він став центром уваги для всіх, хто потрапив у його зону впливу. Його мова була мелодією, що ллється з глибини його душі. Кожне слово, кожна фраза, малювали картини в уяві слухачів, переносячи їх до світу мрій і можливостей.

Той чоловік завжди мав час для кожного, хто звертався до нього. Він помагав вирішувати проблеми, навіть ті, які здавались безнадійними. Він був не просто портретом людини, але майстром, що творить шедеври своїм життям.

Його дотик був лагідним і магічним, ніби він вмів зцілити розбите серце одним поглядом. Він був джерелом вдиху для тих, хто втратив віру у себе і світ. Його присутність надавала силу і надію, розчиняючи туман незвіданості і відкриваючи нові горизонти.

Той чоловік був втіленням краси і мудрості. Він був шедевром, який виходив за межі полотна. Він був живим доказом того, що людина може бути джерелом незвичайності і натхнення.

Так, цей чоловік - втілення людської сили, витлумаченої через його незвичайність і непередбачуваність. Він нагадував нам, що ми всі можемо стати художниками нашого власного життя, малюючи красу і створюючи магію у кожному кроці. І якщо ми почуваємо, що світ намагається змінити нас, ми повинні лише подивитися на цього чоловіка, який пронизується силою його власного буття, і знайти в собі силу бути самими собою.