Question

Твір мініатюра Людину б'ють не дрючком а словом. З частками​

Answer 1

Ответ:

Я підтримую думку про те, що недобре слово вбиває. Адже слово несе не тільки смислове, але й емоційне навантаження, отож слово по-різному впливає на людину, а недобре слово може і вбити.

На підтвердження цього досить згадати, як ми реагуємо на тон, яким може бути сказане одне й те саме слово. Наприклад, "красно дякую" може звучати як щира подяка, а може містити іронію або й відверте глузування. Тоді ми сприймаємо слова як знак недоброго ставлення до нас. Слово й справді вбиває.

Яскравим прикладом цього може слугувати історія Марусі Чурай з однойменного роману Ліни Костенко. її слова для всієї України були як знамено в бою, як душа, що співає про головне в житті. Але коли зрадив героїню Гриць, багато хто з ницих людців не посоромився встромити ніж недоброго слова у спину дівчини. Вона навіть не виправдовувалася, бо знала справжню ціну слова.

Answer 2

У тім'ячку світу, де слово летить, наче перо на вітерці, живе Людина. На перший погляд невелика, вона малюється в кольорах своїх переживань, сплітається з відтінками своїх емоцій. Але найцікавіше те, що ця Людина виявляється справжнім майстром слова.

Для неї кожне слово — наче кисть художника, а речення — як тканина, що в'ються на невидимому верстаті її думок. Але разом з тим ця Людина вразлива, як дитина. Слово, яке призначено на образ, може непомітно впасти, наче пелюстка на землю, а може вразити, як важкий камінь, кинутий у спокійне озеро її свідомості.

У цьому світі слово — це не дрючок, не ріжучий вітерець, але воно може бити, наче крапля дощу, що впадає в тихий струмок чуттів. Слово може обійняти, як ніжний промінь сонця, або вражати, як холодний вітерець восени.

Людина вчиться володіти словом, намагається його витесати, як скарбницю думок і почуттів. Вона розуміє, що сила слова — це не лише в його значенні, але й у його виразності. Кожен звук, кожна літера — це як краплинка, яка складається в чарівність розуміння.

Та в цьому світі не завжди люди розуміють вагу свого слова. Іноді вони не помічають, як воно впливає на інших, як змінює їхні настрої, розквітає чи засихає їхні внутрішні квіти. Така Людина відчуває кожен удар слова, наче камінь, що викинули у її спокійне озеро.

Але вона не здатна помститися дрючком або відсічати словом, як мечем. Замість цього вона обирає творчий вихід — мистецтво пера і слова. Вона працює над тим, щоб слово ставало не інструментом болю, а засобом зцілення. Людина розуміє, що її слова можуть лікувати, як мазь на рани, або надихати, як свіжий вітерець весняний.

Отже, у цьому світі слово — величезна сила, здатна обливати життя барвами або чорнити його темнотою. І Людина вибирає, як використовувати цю силу — з мудрістю та любов'ю, щоб будувати міста з рядків, а не руйнувати їх ударом невиважених слів.