Question

Усний твір-розповідь з елементами роздуму. Теми: "Дитину, що червоніє. Бог береже ", "Іншим разом - однаково, що ніколи ", "У ледачого повна голова намірів ". БЕРИТЕ ЛЮБУЮ ТЕМУ , ГЛАВНОЕ ЧТО БЫ БОЛЬШЕ 15 ПРЕДЛОЖЕНИЙ ДАЮ 60Б​

Answer 1

Відповідь:

У ледачого повна голова намірів...

Одного теплого літнього дня я зустрів свого старого друга, якого здавалося, ніколи не бачив працюючим. Він завжди мандрував з місця на місце, відкладаючи виконання своїх обов'язків на потім. Коли я питав його, як справи, він завжди розповідав про свої великі плани і мрії.

"У ледачого повна голова намірів", - гадав я про це. Чи не є це просто вигаданим виправданням для своєї бездіяльності? Але потім я задумався.

Може бути, що він справді багато думає і планує? Можливо, в його голові завжди виникають нові ідеї і проекти, які здаються йому такими захоплюючими, що він не може утриматися від розповіді про них? Можливо, це його спосіб збирати енергію і натхнення перед початком роботи?

Але з іншого боку, я побачив, як його наміри залишалися лише словами. Чи не є ледачим лише той, хто ніколи не переходить від задумів до дій? Чи не втрачає він можливості та часу, які могли би бути використані для досягнення цілей?

У ледачого можуть бути наміри, але без зусиль і відданості вони стають марноспрямованими мріями. Лише через дії можна досягти результатів. Так, мрії можуть надихати і давати напрямок, але без праці вони залишаються лише мріями, що вивітрюються з часом.

Тому, мабуть, ключовим є знаходити баланс між задумами та вчинками. Мати великі плани і наміри - це добре, але необхідно знайти в собі силу і мотивацію, щоб перетворити їх на реальність. Відвага і наполегливість допоможуть подолати ледарство і зробити кроки до досягнення своїх цілей.

Отже, у ледачого можуть бути повна голова намірів, але лише ті, хто перетворює їх на дії, досягають успіху. Так що нехай наші задуми і наміри стануть початком нашого шляху до реалізації, а не лише вигаданими виправданнями для бездіяльності.

Answer 2

У селі, де я виріс, завжди було багато дітей. Серед них була і дівчинка на ім'я Марта, яка завжди червоніла, коли хто-небудь звертав на неї увагу. Ця особливість її обличчя завжди була предметом жартів і допитливих запитань з боку інших дітей. Ми, маленькі школярі, не завжди розуміли, чому Марта червоніє, і були дуже цікаві щодо цього феномену.

Одного разу, після уроків, я вирішив підійти до Марти і поговорити з нею. Марта сиділа під великим дубом, спостерігаючи за грайливим вітром, що колихав вершини дерев. Вона була однаково врівноваженою і спокійною, навіть коли розмовляла зі мною.

"Марто, чому ти завжди червонієш?" - запитав я з обуренням відсутньої відповіді на це питання.

Марта усміхнулася і відповіла: "Зазвичай, я червонію, коли мені соромно або коли я нервуюсь. Але це не єдиний раз, коли я роблю це. Іноді мені соромно навіть за те, що я червонію".

Ці слова вразили мене. Марта розкрила переді мною свою вразливість і страх перед власною нездатністю контролювати свої емоції. Ми зрозуміли, що інколи намагаємося бути такими, як інші, і боїмося власної унікальності.

З того часу я намагався бути більш розуміючим і терпимим до інших, адже кожна людина має свої незвичайні риси і страхи. Іншим разом, ми всі різні, але це робить нас унікальними і цінними. Також я зрозумів, що Бог береже кожну дитину, незалежно від її особливостей, і завжди наділяє нас потенціалом для розвитку та зростання.

У ледачого, як і у кожного з нас, повна голова намірів. Але, можливо, ми повинні навчитися більше віддачі і дії, а не лише мріяти про те, що можна було б зробити. Марта навчила мене бачити красу у вразливості і впевненості, і я завжди пам'ятатиму цей урок.