Question

Скласти казку як горобин підгодовує пташок

Answer 1

   Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.

    У  дворі  нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива  красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я  навіть не пам"ятаю коли її там  ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди...

   Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким  деревом.

- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла  свої ягідки, наше улюблене ласування.

-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.

-Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час.

-Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати  один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.

Answer 2

Казка про Горобину та Пташок

Було це в давні часи в таємничому лісі, де кожне дерево мало свою історію та чарівність. У цьому лісі росла величезна горобина, яка відома була усім мешканцям лісу. Але сьогоднішню історію розповімо не про саму горобину, а про те, як вона підгодовувала пташок.

У лісі жили різні птахи – соловейко, жайворонок, синичка та багато інших. Кожен з них був особливим і мав свої улюблені місця для гніздування. Та якось весною наставла дуже холодна зима, і всім пташкам стало важко знаходити їжу.

Соловейко співав найгарячіше, бо він хотів забути про голод і розганяти зимову холодну сльоту своїм співом. Синичка летіла з гілки на гілку, шукаючи крихту їжі для своїх малят. Жайворонок же звільняв час від часу свій пісні в небо і зітхав, бо знарався, що зима триватиме ще довго.

Одного ранку горобина вирішила допомогти пташкам. Вона рішила поділити свої ягоди з ними. Вона виросла велика і міцна, і на ній було багато червоних, соковитих горобинових ягід. Горобина проснулася рано, вибрала найсолодші ягоди і почала кидати їх на землю під гілками, де сиділи пташки.

Соловейко заспівав вдячну пісню, коли він побачив, як горобина кидала ягоди. Синичка і жайворонок теж прилетіли і почали смакувати солодкі ягоди. Горобина раділа, що може допомогти своїм пернатим друзям.

З кожним новим днем горобина продовжувала підгодовувати пташок. Ягоди стали роститися товщим шаром під її гілками, і це стало справжнім святом для пташок. Вони дякували горобині своїми піснями та дарували їй частину своїх віддячень.

За кілька тижнів зима почала відступати, і ліс знову ожив. Горобина побачила, як пташки злетіли на небо, співаючи про свою вдячність, і вона зрозуміла, що найкращий спосіб стати щасливим – це допомагати іншим.

І так закінчилася ця казка про горобину та пташок. Вона нагадує нам, що навіть найменший акт доброти може зіграти величезну роль у чужому житті. Горобина навчила нас, що важливо допомагати одне одному і ділитися, адже це робить наш світ кращим і яскравішим.