Question

Допоможіть скласти казку. Завітала осінь у садок. Зупинилася біля яблуньки....

Answer 1

Завітала Осінь у садок. Зупинилася біля яблуньки, дістала свою палітру та пензлі та й позолотила пишні шати яблуньки. А там уже й побачиш, як юна дівчина-художниця фарбує у червоні,жовті, бронзові кольори дерева в лісі за містом. Не встигнеш оглянутися, як вона вже розкидає пишні кущі айстр біля твого дому.

Біля пагорба,що поза парком, пробіг маленький Вересень-хлопчик,розсипав по траві золотий пил. І всюди чутно звуки падаючих стиглих яблук, які збиває трудівник Жовтень. Але надвір уже не вийдеш без шарфа та шапки, бо на вулиці бешкетує Листопад разом з хуліганом-вітром.

Любується Осінь своїми братами.Посилає останні теплі промені сонця і радіє,що може подарувати людям таку красу,яку вони можуть спостерігати лише в цю пору року...

Answer 2

Завітала осінь у садок. Зупинилася біля яблуньки, яка розкидала свої червоні яблучка довкола себе. Листя на дереві було різнокольоровим - від золотистого до темно-червоного. Вітерець допомагав осіннім листям опускатися на землю, створюючи чарівний килим під деревом.

Осінь була прекрасною феєю з золотими локонами та короною з листя. Вона ходила садом, доторкаючись до кожного листочка і змінюючи їх на яскраві відтінки. Коли осінь підходила до яблуні, вона звертала увагу на саме зрілі та соковиті плоди.

"Доброго дня, моя красуне яблунько," промовляла осінь і лагідно доторкалася до кожного яблучка, "твої плоди такі смачні та соковиті. Дякую тобі за твою щедрість у даруванні людям смачних яблук."

Яблунька відповідала звільнянням легких, приносячи легкий своїм гілкам у відповідь на дотик осені. "Я щаслива, що можу приносити радість і поживу тим, хто приходить до мого саду. Для мене це честь і привілей служити корисним плодом."

Осінь радісно усміхнулася та поклонилася яблуні. "Ти мудра та щедра, моя красуне. Заслужено ти стоїш серед інших дерев у саду. Хочу зробити тобі подарунок за твою щирість та відданість."

Закивала яблунька та з нетерпінням чекала свого подарунка.

Осінь зібрала чарівний дотик у своїх долонях та ніжно обережно протягла його над яблунею. За неї звідусіль з'явилися маленькі золоті блискітки, які здавалося танцювали у повітрі. Кожен золотий блискітка став символом нового яблучка, яке з'явиться у наступному сезоні. Це був дарунок вічного розквіту та плодючості.

"Ось, моя красуне," сказала осінь, "за твою щирість та великодушність, ти будеш надалі дарувати плоди не тільки восени, але й у кожному наступному році. Твоя гілка завжди буде зеленою та завжди зігріватиме людей своїми смачними плодами."

Яблунька була дуже щаслива з таким дарунком та дякувала осені за її милосердя та доброту. А відтоді вона стала ще щедріше дарувати яскраві, смачні яблучка тим, хто відвідував її сад.

І так, казковий сад жив у злагоді та щасті завдяки зустрічі осені та яблуні. Їхні дари приносили радість та благополуччя не лише їм, але й усім, хто потрапляв у цей чарівний куточок природи. А ходіння у цей сад ставало казковою подорожжю, яке залишало незабутні враження в серцях тих, хто його відвідував.