Question

Нарис на тему "Незабутня зустріч".

Answer 1

На день народження мені батьки подарували собаку. А тварини потребують догляду, тому в мої обов'язки входило гуляти з собакою вранці та ввечері.

Теплого літнього вечора ми з Дружком, так звали мою собаку, йшли стежкою у міському парку. На майданчику для тварин вже не було нікого. Дружок весело бігав біля мене, а потім раптом насторожився — і побіг у протилежний бік, де почав весело гавкати. Цікавість змусила і мене підійти туди, де весело крутив хвостиком Дружок. Коли я підійшов і намагався роздивитись, що ж побачив під кущем мій собака, то відчув, що щось дряпає мені ногу. Я опустив очі до ніг і побачив, як по штанині дерлося злякане маленьке кошеня. Воно втекло від собаки і просило захисту у мене. Я взяв кошеня на руки, приголубив і заспокоїв його. Кошеня приємно замурчало.

Додому ми повернулися втрьох.

Answer 2

Незабутня зустріч

Було літо, і повітря пронизувала солодка запахота квітів та трав. Сонце вже мало готувалося сідати на горизонт, надаючи останні промені світла тихому парковому алеї. У тій самій алеї, де багато років тому, ще у юнацьких роках, вони перше раз зустрілися.

Літні вечори завжди творять особливу атмосферу. Все навколо здається м'яким і дивовижним, мов казка, яку можна зустріти в реальному житті. Тому коли Віктор знову потрапив в той парк, спогади про минуле наповнили його серце.

Тоді, коли він був лише хлопцем, він бачив її – Людмилу, дівчинку з усмішкою як сонце. Вони зустрілися зовсім випадково, коли обидвоє вибралися прогулятися в парк і самотньо блукали серед зелені. Їх очі зустрілися, і щось магічне сталося в їх душах. Це була та зустріч, яка залишилася в пам'яті назавжди.

Пройшло багато років, і долі їх розвели. Вони розділилися, кожен знайшов свій шлях у житті, але спогади про ту зустріч залишались незабутніми. Віктор завжди згадував той літній вечір, коли вперше усміхнулась Людмила. Її очі, як дві зорі, засяяли в його пам'яті, ніби вона була тією самою маленькою зіркою, яка його проводжала в дорогу усі ці роки.

І ось одного дня, долі знову сплели нитки їхніх життів разом. Віктор повернувся в рідне місто з далекої дороги, і його друзі влаштували вечірку в тому самому парку, де колись все й почалося. Він і не думав, що зустрінеться з Людмилою знову, але коли вона з'явилася на вечірці, час зупинився.

Сонце вже сідало за обрій, а їх двоє забули про весь світ, споглядаючи одне одного. Стільки років минуло, а вони як діти знову переживали той магічний момент, коли їхні душі знову з'єдналися. Віктор бачив, що Людмила також не забула, і у її очах відбивалась та сама ніжність і радість, яку він бачив тоді.

І він не міг стриматися – зігнувся на колінах перед нею, вийняв маленьку коробочку з обручкою і сказав їй слова, які довго готував у своєму серці. Людмила здивовано перехрестила руки на грудях, а потім, розімлівши, погодила.

Так, на тому самому місці, де колись зустрілися, де спалахнуло перше кохання, вони знову обіцяли одне одному свою любов і вірність. І цей момент став незабутньою зустріччю, яка перевернула їхнє життя.

Тепер, коли вони дивляться одне на одного, знають, що минають роки, долі можуть випробувати їх, але ця зустріч була тим ліхтариком, який освітив їх шлях і допомагає йому вдруге знайти один одного в цьому великому світі.